in

Некоректні стереотипи у ставленні до трудової еміграції: джерела та шляхи їх подолання

Заробітчани, це люди, які взяли на себе відповідальність за свою долю, які не чекають милості від держави – ні своєї, ні чужої. Поза тим, імідж українського трудового емігранта спотворено на Батьківщині 

Варто прочитати коментарі користувачів Інтернету до статей на цю тематику, і стане зрозумілим, що трудових міргрантів, здебільшого, сприймають за недогромадян, а часто за зрадників Вітчизни. Таке ставлення сформувалося унаслідок нехтування задавненою проблемою зі „зникненням” кількох мільйонів громадян із території України.

Враховуючи відому, дуже приблизну статистику кількості українських емігрантів четвертої хвилі, можна сказати що питання трудової міграції не удостоїлось належної уваги з боку держави. Та, слід зауважити, що ми все частіше акцентуємо увагу на цій проблемі журналістів і політиків найвищого рівня. Однак цього недостатньо. Час подолати стереотипи ставлення до трудової міграції та почати продуктивну співпрацю між Україною та її діаспорою, користуючись потенціалом один одного. А це можливо зробити лише ближче «познайомившись» із громадянами України за кордоном.

Точної статистики про кількості українців, які працюють в Італії, немає. Підсумки останнього соціологічного дослідження Карітас Мігрантес, на основі даних МВС Італії, що їх підбито станом на 2015 рik, вказують, що загальна кількість українців, які легально проживають на території Італії – 250 000 осіб. Відтак реальне число українців в Італії не збігається з офіційним, через наявність нелегалів.

Потенціал українців за кордоном переоцінити важко. За даними Міжнародного фонду сільськогосподарського розвитку (МФСР) – фінансової установи при ООН – українські трудові мігранти в 2006 році переказали на батьківщину 8,4 млрд. доларів, що становить 8,4% ВВП. Дослідження Карітас Мігранте вказує, що грошові перекази, здійснені українцями через банківські установи в Італії, у 2005 склали 70 144 000, у 2006 р. – 90 064 000 євро. Дані по Італії вказують лише на перекази через банківські структури, не враховуючи величезних сум, що течуть в Україну шляхом безконтрольного руху готівки приватними автоперевізниками. Ця суми однозначно перевищують розміри процентних західних кредитів чи інвестицій у економіку України.

Гроші, зароблені за кордоном, витрачаються на навчання дітей, тобто – розвиток української системи освіти, купівлю житло – сприяють розвитку будівельної галузі. Заробітчани утримують перестарілих та молодих, підтримують платоспроможність та загальний рівень життя у країні, сприяють розвитку банківської системи та ін.

Та трудові емігранти – це не тільки вільноконвертована валюта. Окрім суто матеріального, є й морально-психологічний вимір. Українці за кордоном освоюють європейський стиль життя, які, за можливого повернення на Батьківщину, привезуть із собою.

Наша держава шанує артистів і спортсменів, що створюють імідж України. Та трудові емігранти впливають на це питання не меншим чином. До того, як українці почали масово виїжджати за кордон, Україну сприймали як частину Росії або зовсім не підозрювали про її існування. Прямий контакт мігрантів, зокрема з європейцями, має не менший вплив на суспільну думку, ніж перемога спортсменів на Олімпійських іграх. На культурних українських заходах нерідкими гостями є роботодавці чи італійські друзі.

Зараз українські мігранти асоціюються, насамперед, з домашніми працівниками та робітниками мануальних професій. Поза тим українці є однією із найосвіченіших етнічних меншин Італії. Адаптація у новій країні потребує тривалого часу. Мігруючи, люди починають підйом соціальною драбиною з початку, практично не маючи можливості скористатися соціальним положенням, яке вони займали на батьківщині. На те, щоб пустити коріння у новій країні, потрібні не роки, а десятиліття. Проте поступовий поступ та об’єднання в організаційні структури, що представляють інтереси наших громадян як етнічної спільноти, є показниками перспективи гідного майбутнього українців в Італії, і не тільки. Адже ми – не лише працелюбна, а й талановита нація, яку мусять гідно оцінити на світовій арені.

Проте для цього громаді потрібна дієва підтримка держави, що полягатиме у конкретній підтримці її громадян за кордоном.

Найсерйозніша проблема четвертої міграційної хвилі, особливо нелегальних мігрантів, – правова незахищеність і нашою державою, і країнами їхнього перебування. На численних зустрічах із українськими дипломатами, урядовцями, ми неодноразово порушували питання, вирішення яких могло б значно полегшити життя українців в Італії. Розв’язання цих проблем можливе лише шляхом підписання двосторонніх міжнародних угод. Найчастіше у відповідь чуємо: «Питання перебуває на стадії переговорів». Так триває роками. Та ми не втомлюємося нагадувати про них нашим чільникам, сподіваючись на вирішення. Це зокрема:

пенсійне забезпечення та взаємне зарахування трудового стажу;

визнання дипломів медичних сестер;

визнання українського посвідчення водія;

створення у Римі інституту/центру української культури;

угода про соціальний захист та працевлаштування;

тощо.

Під кожним з цих питань, за потреби, можна зібрати тисячі підписів на підтримку.

Українським емігрантам четвертої хвилі слід позбутися комплексу заробітчанської неповноцінності, а Україні – повернутися обличчям до своїх громадян.

Маріанна Сороневич

 

“Фестиваль Україна” у Тоді вдався на славу

Як запросити батьків на постійне проживання в Італію