in

Українські доглядальниці несуть знак чужини

alt   Українцям слід пам’ятати про те, що трудове законодавство Італії захищає права працівників, а також визнає право на компенсацію за втрату здоров’я на робочому місці

Більшість українців в Італії працюють в галузі домашнього господарства – вони доглядають за дітьми та перестарілими, дбають про затишок і порядок в домі. Тільки-но приїхавши в Італію, жінки беруться за будь-яку роботу, адже соціальні умови в Україні фактично змушують українок взяти на себе тягар заробітчанського життя. Часто-густо їм доводиться поступатись власними правами заради збереження робочого місця та забезпечення добробуту своїх сімей.

Та багато із тих, хто прагнуть поїхати в іншу країну, не готові до реалій заробітчанства. Італійці часто залишають своїх хворих матерів та батьків на цілодобову опіку чужинок. Так, вони знімають з себе відповідальність і позбавляються побутових турбот, перекладаючи їх на плечі заробітчанок. А працівниці, раді заробити зайву копійчину, погоджуються вставати до хворих вночі, виконувати кожну їхню забаганку і вислуховувати образи на свою адресу, змушені цілодобово перебувати поряд з людьми, хворими не тільки фізично, а часто і розумово! Страх втратити роботу суттєво посилюється в час економічної кризи, коли конкуренція на ринку праці значно зростає.

Цілком очевидно, що фізичний та психологічний стрес не проминає безслідно. Саме в ситуаціях соціальної ізоляції народжується синдром, який українські психіатри прозвали «італійським». Він полягає в станах розпачу, депресії, безнадії, відчутті безпорадності, агресії та злості, подекуди проявляється навіть в соціальній дезадаптації і розладах ідентичності. У тяжких випадках цей синдром супроводжується навіть негативним клінічним фоном, що включає в себе соматоформні розлади – порушення серцебиття, задуху, втрату ваги, порушення сну, руховий неспокій, головний біль, розлади травлення та  захворювання хребта.
На жаль, українська громада в Італії ще не настільки добре організована, аби надавати підтримку співвітчизникам, які страждають від такого типу захворювань. Часто роль психологів беруть на себе друзі та священики. Для багатьох мігрантів дає можливість поспілкуватися з близькими людьми і отримати бажану підтримку всесвітня мережа інтернет. Не зважаючи на високий середньостатистичний вік українських заробітчан, вони поводять себе доволі активно на тематичних сайтах та у соціальних мережах.
Та українцям слід пам’ятати про те, що трудове законодавство Італії захищає права працівників, а також визнає право на компенсацію за втрату здоров’я на робочому місці. Відстоювати належне можна навіть після закінчення робочих стосунків. Зокрема, терміни подачі судового позову сягають 10 років після звільнення із роботи (наприклад, у випадку невиплати контрибутів).

З іншого боку, трудові мігранти повинні добре вивчити закони перед тим, як вирішать підписати контракт, або ж наперед домовитися з роботодавцями про їх дотримання. Бо ж буває й таке, що працівники починають відстоювати свої права вже після погодження умов праці. Тому, в будь-якому випадку, спершу рекомендовано ознайомитися з мінімальними умовами роботи, які описані в Національному колективному контракті для домашніх працівників (докладніше про ваші права та обов’язки, передбачені цим документом, ви можете дізнатися на сайті www.gazetaukrainska.com та у профспілках, патронатах чи профільних асоціаціях).
Одним із прикладів захисту прав працівників є випадок, що стався у Бользано, де українська заробітчанка подала в суд на італійську сім’ю за несплачені 12 тисяч годин наднормової роботи, які вона відпрацювала за сім років.

Її історія така ж, як і в сотень тисяч інших українських доглядальниць: робота із літньою людиною 24 години на добу і, як наслідок, – втрата здоров’я. Звернувшись до суду, вони вимагає відшкодування у розмірі 88 тисяч євро. З одного боку це – фантастична сума, а з іншого – вона має юридичну основу, оскільки саме таку суму порадили вимагати її адвокати.

Мені хотілося б порадити нашим жінкам, які віддають своє фізичне та психічне здоров’я взамін добробуту дітей та онуків, подумати про себе, полюбити себе трошки більше, витрачати на себе частину зароблених грошей. А ще – не замикатися у власних проблемах, йти до людей, брати участь у релігійному та суспільному житті власної громади та італійського суспільства.

Не забувати що ви, передусім, – Жінки.

alt

Маріанна Сороневич

Натисніть, щоб оцінити цю статтю!
[Усього: 0 Середній: 0]

Венеція: музика як спокуса

Італійська поліція звітує, що викрила змову неофашистів