Thursday, Apr 17th

Last update10:00:00 PM GMT

«Отець з гітарою» у Венеції

Дев’ятий рік служить священиком у Венеції Олексій Саранчук з Івано-Франківська. Він пройшов шлях від атеїзму до віри, обравши для себе целібат. Його парафіяни – українські заробітчани. Отець Олексій несе їм не лише слово Боже, а й пісню, бо має гарний голос, схильність до композиторства. В Італії його називають «отцем з гітарою».

 


Венеція – місто каналів, численних палаців і храмів, карнавалів і туристів – для українських заробітчан є просто місцем праці. Дехто з них за 5–8 років жодного разу не був на площі Святого Марка, не те що в Палаці дожів чи музеї «Академія», каже отець-душпастир Олексій Саранчук.

Особливим місцем, де збираються заробітчани, щоб відчути дух батьківщини, куди можуть прийти за порадою чи підтримкою у біді, стають українські церкви.

«Перші моменти зустрічі з українською спільнотою – це 10–15 людей, які приходили на службу. Пізніше ми оголошення розвішували по цілій Венеції. І тому збільшувалася кількість. Я був шокований, коли уже першого року, у 2002-му, побачив на Паску понад 2,5 тисячі українців. Це було просто море, ріка людей. Я побачив, що тут є місце для того, щоб сіяти це слово, допомагати людям», – каже отець Олексій.

Не самотній, бо з людьми

До служби у Венеції було навчання в Івано-Франківській духовній семінарії та папському університеті Антоніано у Римі. Ще до того – навчання в Івано-Франківському технікумі радянської торгівлі і служба в армії. Вже тоді Олексій Саранчук співав. А на одному з концертів у технікумі 22 роки тому відзначився тим, що без дозволу заспівав власну пісню про Україну, при цьому вставивши слова про заборонений тоді навіть для згадування тризуб.

Ще не вмерла слава України,
І тризуб засяє в небесах,
Віра в справедливість не загине,
Бо козацький дух в наших серцях.


Для рідних несподіваним стало рішення Олексія піти в священики і обрати целібат (безшлюбність), згадує сестра Ольга, яка зараз теж у Венеції, працює у сеньйори і допомагає братові по господарству.

«Важко навіть до цих пір. Якось не усвідомлюю того, – каже вона. – Все здається: а може, ще одружиться. Хоча розумію, що тепер це вже неможливо. Але коли бачу, як багато біля нього людей, друзів (бо все чомусь думала, що він самотній), коли побачила, скільки їх навколо – він не сам, не один».

Ольга додає, що лише у Венеції, слухаючи проповіді отця Олексія, почала сприймати його не лише як брата, а і як священика.

Ще одній прихожанці, пані Емілії, яка приїхала до Італії з Львівщини, ці проповіді допомогли позбутися образ на долю і на конкретних людей.

«Якось вони почали відходити – всі мої проблеми. Мій час заповнився роздумами. Я не ставлю гроші на перше місце. Я вже тут зрозуміла, що, певно, Бог вів мене сюди», – розповідає жінка.

Пісня, як і молитва, об’єднує людей


В Італії кілька десятків храмів Української греко-католицької церкви. При багатьох із них діють недільні школи, є церковні хори. Збираються на свята, основне з яких – День матері у Римі.

Тоді отець Олексій бере в руки гітару і співає українські народні пісні та власні духовні. Його в Італії так і називають – «отець з гітарою».

Олексій Саранчук каже, що пісня теж об’єднує людей, які далеко від дому.

«Мені подобається не просто виконувати, а співати з усіма людьми разом. Тому що коли береш гітару і стаєш до мікрофону, люди підхоплюють тебе. І ти вже разом з ними зливаєшся в одному співі одним серцем, одними устами. Подібний стан, як після щирої молитви», – зазначає священик.

Під час останнього приїзду до Івано-Франківська Олексій Саранчук записав диск своїх пісень на релігійну тематику.

За рік-другий його служіння у Венеції закінчується. І він готовий їхати на нове місце служби – куди потрібно.

 


Joomla Templates and Joomla Extensions by ZooTemplate.Com

Останнє оновлення на П'ятниця, 16 вересня 2011, 09:08

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Опитування

Що має зробити українська влада для стримування російської агресії?






Результати