Marianna Soronevych
Що таке «посередник між культурами», як часто українці потрапляють до в’язниць та психлікарень в Італії і як мінімізувати стрес при адаптації в новому суспільстві, – про це та багато іншого Газеті розповіла Світлана Ковальська, представниця Асоціації українських жінок-робітниць в Італії.
«Посередники між культурами – це спеціалісти, потреба в яких виникла в Італії на початку 90-х років, коли у країну стало прибувати багато емігрантів. Тоді з’явилась проблема спілкування з іноземними громадянами. Завдання посередника – полегшити це спілкування, допомогти налагодити діалог між народами. Хоча така спеціальність поки не визнана професією, але дуже важлива в міжкультуральному суспільстві», – розповідає пані Світлана. Щоб отримати цю кваліфікацію, вона у 2005 році закінчила річний університетський курс в Римі. Багато людей помилково вважають, що посередник між культурами – це такий собі перекладач. Проте насправді завдання спеціаліста значно складніше: це людина, яка працює для того, щоб уникнути конфліктної ситуації. В праці їй потрібні знання психолога, культуролога, антрополога, вона повинна зрозуміти, чим живе людина, заслужити довіру.
Зараз Світлана задіяна у проектах регіону Лаціо: допомагає іноземцям в місцях позбавлення волі, слідчому ізоляторі, санітарних структурах. Допомога потрібна від найпростішого: від орієнтація в лікарні, до надання психологічної допомоги.
За словами пані Світлани, наші співвітчизники практично не потрапляють до італійських тюрем: «Поодиночні випадки, про які я знаю, – це крадіжка автомобіля, нічого серйознішого не чула.
Українська міграція має жіноче обличчя, тож в лікарні потрапляють частіше жінки-українки. Переважно їх турбують шлунково-кишкові захворювання: гастрити, язви, оскільки першим на стрес реагує саме шлунок. Далі йдуть алергії, астматичні захворювання та хвороби серця. Чоловіки потрапляють з ортопедичними травмами, оскільки працюють у сфері, із високим ризиком нещасних випадків. А також з серцевими хворобами. «На жаль, останнім часом виникає багато ракових захворювань. За минулий рік в лікарні, де я працювала, померло четверо українців, серед них 25-річний хлопець, жінки середнього віку. У випадку смерті виникає велика проблема з перевезенням тіла. З найбільшими знижками і за найпомітнішими цінами воно складає близько 4,5 тисяч євро. Якщо ж ніхто не забирає тіло з моргу, похованням займається мерія міста», – зазначає спеціаліст.
Пані Світлана працює з предаставниками усіх національностей, але простіше це вдається зі слов’янами. «Природньо, що за кордоном легше йти на контакт із людиною зі своїх країв, так зникає напруження. Вже саме тільки таке спілкування є терапією, бо в чужому середовищі ми перебуваємо весь час у внутрішньому напруженні»,- зазначає спеціаліст і пригадує випадок коли дівчині, яка чекала на карету швидкої, після кількох хвилин відвертої розмови, стало краще і вона відмовилася від медичної допомоги.
До психлікарень в Італії потрапляють іноземці незалежно віку: і молоді, і старші. Чому? Причин багато: умови життя, сімейні проблеми, туга за родиною і малолітніми дітьми. Часто люди не можуть адаптуватися до нової ролі, вони не сприймають суспільство, і суспільство не сприймає їх. «Доводилося працювати з жінками, що приїхали в Італію виконувати найпростішу хатню роботу, а до того в Україні займали високі впливові посади. Кардинальна зміна ролей декого з них зламала і призвела до роздвоєності особистості, – каже пані Світлана, – Критичні моменти наступають циклічно: 3 місяці, 1 рік, 3 роки, 7 років. Не всі витримують страх, невпевненість, складні періоди життя». Головні причини і труднощі полягають в закритій роботі з лімітованим спілкуванням, незнання своїх прав, законів країни.
Полради Світлани Ковальської для подолання стресу і критичних моментів?
1. Спілкуйтеся. Шукайте людей, які поділяють Ваші інтереси, захоплення. Не зводьте комунікацію до рівня: «який поганий в мене працедавець», розширюйте теми.
2. Кожен з нас має таланти. Головне – дати їм поштовх і можливість розвиватися. «Я працювала з однією жінкою, яка питала поради, як справитись зі стресом. Вона хотіла навчитися малювати портрети і ліпити. Записалася на курси і єдиний вихідний присвячувала цій справі. Недавно ми навіть провели виставку її робіт», – з захопленням розповідає посередниця між культурами.
3. Діліться позитивним досвідом. Шукайте людей, які мають подібне хобі, розповідайте про свої успіхи. Багато жінок знайшли себе у вишивці, пошитті ляльок, виготовленні біжутерії, малюванні, співі, спілкуванні з церковною громадою. Також представниця Асоціації українських жінок-робітниць в Італії запрошує в гості до організації: Рим, вул. Дейлі Арвалі 6 ( метро Порта Фурба, лінія А); конт.тел. 3896865382, 3203019638.
Христина ЗАНИК
