in

Йде по вулиці чужій. Вірші про наболіле

Йде по вулиці чужій струнка, гарна жінка.
зразу видно,люди добрі,що то українка.
Вчора лиш вона була рабиня й служниця,
а сьогодні вихідний і вона – цариця!
Гарно вбрана ,причесана,підкрасила губи
І що це лише служниця,не скажете люди.
Це не жінка, а золото ,що тут говорити,
Вміє прати вона і обід зварити
вміє шити,вишивати,вміє і в”язати
та всього,що вона вміє не можна й згадати.
Може випити вона і пожартувати,
На весіллі за столом ,може заспівати.
Й “детерсивів” хоч вона удома не мала,
Але вся її посуда і без них блищала.
Одноразові тарілки вона не купувала,
І якщо борщу не з”їли,то не виливала.
На городі все посадить,ще й квітки посіє.
Та хіба вона ледача?Хто ще так уміє?
Якби зараз італійку ,якусь,занесло
за кордон ,на Україну, у наше село!?
То даю я ,люди добрі, голову відтяти
що прийшлося б через тиждень вже її ховати.
Що померли б із голоду чоловік і діти,
і прийшлося б у смітті їх усіх глядіти!
Бо в Італії нічого вона не робила
лиш дивилась телевізор й від того стомилась.
Вранці ще вона лежить у своїй постелі,
каже,в неї не болять лиш одні “саррелі”.
Отака вона слабка,людоньки ,о горе,
решта все, що в неї є, їй “порта долоре”.
Вип”є каву у постелі,з”їсть зо два “біскотти”
сигаретою закусить, і по всій роботі.
То лежить на дивані ,телевізор включить,
а як він вже надоїсть ,то прислугу мучить:
не так склала хустинки,порохи на стелі,
застелила не ту простинь на її постелі.
Вазу ставиш не туди (їй збоку видніше)
треба трошечки туди,а може лівіше.
І підлога не блищить,бо добре не мила,
бо напевно не додала в воду “детерсива”.
Отак ходить до обіду,бо час вона має,
і хоч сама ніц неробить,а нерви тріпає!
Так і хочеться не раз ,такій господині
взяти швабру і пройтися три рази по спині.
І сказати щоб ту воду вона скуштувала,
чи я того “детерсиву” у відро налляла.
Приготує за годину обід з фабрикатів
за обідом тільки зирка,чи не їм багато.
Скільки п”єш води стаканів,тож така розтрата-
миски викине в сміття і йде спочивати.
Йде “яга”,нарешті, в ліжко і лягає спати,
тобі ж треба по обіді все попрасувати:
сорочки,труси,шкарпетки,від мештів шнурочки;
і рівненько поскладати носові платочки.
Й не забути о 4-й каву їй подати,
бо забудеш,-то вже певно,не прийдеться спати!
Буде шпигати “Перке!?”-А біс його знає?
В нас на лежачи ніхто їжу не приймає.
Потім прийдуть діти з школи:
вереск,писки,завивання-ніби у звіринці,
отаке тут приходиться терпіть українці.
То ударить тебе в ногу,то язик покаже,
а що так робить не можна,-сеньйора не скаже.
Хай вони хоч всіх святих зі стін познімають,
тільки хай вони її зовсім не чіпають.
Мабуть,того і на старість їх кидають діти,
і наймають українок їх батьків глядіти.
стара хвора італійка їй руки цілує,
українка її миє,вдягає,годує.
Їхні діти на поріг лиш зайдуть до хати
“Тутто бене?”,запитають,і мерщій тікати.
Має 8-ро дітей,синів й дочок має,
а сьогодні українка її доглядає!

Автор – невідомий

Натисніть, щоб оцінити цю статтю!
[Усього: 0 Середній: 0]

Інтрига до останньої миті: в Італії “на фініші” парламентські перегони

Італія після виборів зайшла в політичний глухий кут