Жінка сиділа біля відчиненого вікна і дбайливо розчісувала, щойно вимите, пишне волосся. За півтора року воно непомітно відросло і тепер розсипалося грайливими каштановими хвилями по оголених плечах. Краплини води спадали, неначе прозорі перлинки, на чисту, сніжно-білу сорочку, а з-під неї випиналися високі груди. Жінка підняла очі і несміливо подивилася на своє відображення у дзеркалі. О, диво! Сьогодні дзеркало відповідало їй замріяним поглядом, розпашілими, свіжими магноліями щік і врешті, здивованою, сонячною посмішкою.

Шановна редакція Української газети, хочу розділити з вами мою радість:  у Різдвяну ніч в мене народилася внучечка Христиночка (в Україні).  Цій події я присвятила свого невмілого, але від усього серця, вірша.
Щирі вітання, дякую.

Наталія Антоняк, П"яченца.

... “Маючи “початковий капітал”, починаю думати над тим, скільки бракує “до повного щастя”. Рівно ж хочу й поділитися чи, може,.. відкупитися...”...

Старий сліпий кобзар, здається, навіть не торкався струн... Мелодія разом із піснею лилися десь із глибини душі. Вправні довгі пальці впевнено видобували із древнього інструменту цей чарівний та сумний мотив, він линув десь у далечінь, над схилами Дніпра; потім, підхоплений вітром, летів над безкінечними степами, де ще зовсім недавно проливали кров козаки, на славетну Хортицю, що вирувала вільним людом, про якого знала уся Європа, над усією пошматованою та зраненою Україною - знекровленою, виснаженою але нескореною у цьому суворому вихорі 17 століття.