Завжди читаю Українську газету. З неї черпаєш інформацію про рідну Україну, дістаєш позитивний заряд, що допомагає усвідомлювати, що ти не одна. Тих, хто мають схожу долю є багато.

За роки перебування в Італії надивилась багато і наслухалася всього. Доглядаю літню жінку. Мої господарі – заможні люди: мають кілька будинків. Взимку живемо в містечку, а влітку - перебираємося ближче до моря. Спочатку мені подобалося  в Італії. Та придивилася  уважно. Ні, це не те що в Україні! Дерева не такі і гриби не пахнуть, гори якісь сірі. Наші гори ніжно синьо-зелені, вкриті лісами. А з під землі б’є дзеркально-чиста водичка.
Цього вірша присвячую  моїй Батьківщині.

Україно, Україно!
Ненько дорога, люблю тебе я,
Україно моя.
Люблю тебе, моя Батьківщино
І землю щедру твою.
За гори високі, стрімкі потоки,
широкі лани і пахучі поля.
За ліси зелені, луги просторі,
за те, що є українська земля.

Де щебіт пташиний
так далеко лине,
а душу пленить красота.
Де місяць і зіроньки сяють так ясно,
У синьому небі вдалі.
І верби плакучі схилились над яром,
Тихенько шепочуть собі.

Такої краси не бачу я в чужому краї,
тут рути нема, едельвейс не цвіте.
Спів солов’їний не чути із гаю,
Зозуля не часто кує.

Люблю я червону калину
І землю рідну мою.
Люблю я тебе, Україно
За твою чарівну красу.

А. ДОВГІНЕКО-ЛОВСКА