in

5 хибних уявлень діаспори про постмайданну Україну

   Україна назавжди залишиться їншою після події останніх місяців, в тому числі завдяки діаспорі, яка відіграла свою роль у підтримці Євромайдану. Минулого тижня пройшло засідання Кабміну із представниками українських діаспорних громад цілого світу під головуванням віце-прем’єр-міністра України Олександра Сича.

Ціль зустрічі полягала у визначенні напрямку розвитку стосунків діаспори із Україною після Майдану.

Яка нова функція діаспори тепер, коли Україна сама стала на шлях самоактуалізації після Революції гідності.

Нижчезгадані зауваги формувалися в роздумах автора багато років, та особливо – протягом шести подорожей в Україну за останні чотири роки, під час участі у Майдані від грудня, у спілкуванні із заробітчанами у Західній Європі і з поколіннями діаспори в Північній Америці. Пороте, саме зустріч із віце-прем’єр-міністром переконала, що спостереження позитивно критикують тих, хто вважають себе українцями світу.

Українська діаспора повинна відповісти на п’ять точних питань перед тим, як вирішувати, як вона може бути корисною (щонайменше не шкідливою) постреволюційній Україні.

1. Не всі українці… конче українці

До 1991 року слово «українське» лише відзначало мову і народно-етнічну ідентичність. Від відновлення української державної незалежності майже 23 роки тому, значення українства набрало головно цивільне значення між жителями України, незважаючи на їхню мову, релігію, етнічність та походження.

Громадяни України не мусять конче бути етнічними українцями, і конституція України бере це скрутне становище до уваги, на відміну від постколоніальних ідей національних держав. Звісно, що Українська держава базується на географічній та культурній основі етнічних українців, але вона як сучасна європейська держава не може визначити себе як така, що має служити лише одній етнічній групі. Незважаючи на наївні розуміння багатьох діаспорян, що етнічні групи чисто співпадають із міждержавними кордонами, багато етнічних груп вважають Україну рідною вже багато поколінь – євреї, роми (цигани) та татари особливо, але також поляки, угорці, закарпатські русини і росіяни.

Американці і канадці часто не можуть зрозуміти цієї ідеї, бо ані Канада, ані США не були засновані на основі етнічної групи. Очевидно, що деякі етнічні групи розвинулися і тепер рідні в США і Канаді, на приклад, афро-американці та франко-квебекці, але більшість американців і канадців не відносяться до жодної етнічної ідентичності, лише вважають себе американцями і канадцями за цивільним значенням. Така модель суспільства дозволяє плекати власну етнічну ідентичність, якщо вона її має, і одночасно гордитися цивільною ідентичністю.

Найдокладнішим прикладом може служити, те що бачив в Україні на власні очі. Останніми роками великі хвилі імміграції південно-східних азіатських народів приїхали в Україну, шукаючи кращого життя. Якщо донька в’єтнамського бізнесмена народилася в Україні, має паспорт української держави, та виростала, асимілювавшись у суспільстві України, то вона в’єтнамка чи українка? Що як вона би виростала розмовляючи лише в’єтнамською мовою? Чи вона б стала від того меншою мірою громадянкою України, чи мала б менше прав вважати себе українкою, бо не належить до українського етнічного народу? Нам, нащадкам іммігрантів, дала подібні можливості Америка і Канада.

2. Діаспора насправді етнічне явище

На відміну від української держави, українська діаспора є насправді етнічним явищем. Певною мірою світогляд, походження, родовід, цінності, дотримання звичаїв і мова визначають приналежність людини до етнічного народу. Коли етнічний народ отримує певні привілеї від держави або уряду, виникає ризик фашизму. Хоча українська держава носить таку ж назву з українською етнічною групою, вони обидві не є тим самим – Україна не належить діаспорі.

Рішення, яке стоїть перед діаспорою – і будь-ким з націоналістичними тенденціями – є насправді вибором між демократією та авторитаризмом: виконання бажань жителів України, або примушування їх сповідувати очікування діаспори.

Як частинка української діаспори, я переживаю за стан мого етнічного народу. Але в ім’я справедливості, я не можу очікувати, що українська держава займеться справами моєї мови і культури, особливо, коли питання прав людини і стан життя громадян тієї держави вимагають першочергової уваги. Етнічні українці, що проживають за кордоном України, коли організовують протести і туманно згадують «українців» у своїх промовах, не конче представляють всіх громадян України. На мою власну думку, діаспорі дуже бракує досвіду різноенічних реалій сучасної України.

3. Україна – не музей мови й культури

Стаття одинадцята конституції України пише: «Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України». Тобто Україна дійсно турбується про свою історію, і в той же час визначає себе як сучасну європейську державу, вбачаючи більшу потребу доглядати за своїми громадянами, дозволяючи їм самим виражати власну ідентичність.

Під час засідання із віце-прем’єр-міністром я став свідком несправедливих нарікань представників українських громад Греції і Італії на майже знищену владу України. Заробітчани в тих країнах стривожені бездіяльністю української влади щодо розвитку українських шкіл, газет і культурних організацій. Старші громади українців США і Канади вже понад сто років знають (але мабуть в останній час забувають), що збереження мови, культури і народно-етнічної ідентичності є виключно відповідальністю кожної окремої людини. Беручи приклад із неофіційного гасла Українського Католицького Університету «Візьми і зроби», діаспора має самостійно брати відповідальність на себе без сподівання на допомогу української держави. Згадайте, як діаспорні громади існували до 1991 року?

4. Росіяни і російськомовні українці так само можуть бути патріотами України

Мабуть це буде несподівано для багатьох україномовних патріотів у діаспорі, але людина може любити Україну і її культуру, не володіючи при цьому українською мовою. Часами, діаспора може зрозуміти це, подивившись у дзеркало на власні родини – діти третього і четвертого поколінь іммігрантів не конче розуміють українську мову, але все-таки гордяться своєю спадщиною, висловлюючи це такою ж імперіалістичною мовою, як і російська – англійською. Мільярди людей у світі увібрали англійську мову не із «квітами і цукерками» – відомо багато випадків геноциду і колоніалізму з метою переконання людей розмовляти тією мовою.

Так само як англійська мова стала засобом українського спілкування в Північній Америці, російська стала рідною для тих, хто занурений у російськомовне середовище. За це ми не можемо їх судити. В історії розвитку сучасного суспільства існує достатньо прикладів, коли етнічна ідентичність не опирається виключно на мовну основу – чи то ірландці, що говорять між собою англійською, чи то «Боже Благослови Америку», що співають іспанською мовою у Каліфорнії, чи то приклад переваги ідишу над святим Івритом для євреїв-ашкеназів.

Коли я був у Харкові в квітні, я мав надзвичайну шану зустрітися із засновницею англомовного онлайн-видання «Kharkiv Today». Вона та її чоловік обоє росіяни за етнічною приналежністю – їхні предки без сумніву походять із території сучасної Російської Федерації. Але я ніколи ще не зустрічав людини настільки гордої бути громадянкою України. Такі люди живуть по цілі Україні, і вони надзвичайно засоромлені тим, що відбувається у державі їхнього походження.

5. Сучасна Україна надзвичайно заборгувала своїй етнічній діаспорі

Мене інколи судять, вважаючи, що я занадто перебільшую роль діаспори. Втім сам я вірю, що діаспора може бути і конструктивною, і шкідливою силою одночасно. Блаженніший Святослав, глава Української Греко-Католицької Церкви підкреслив цей факт під час промови минулого місяця в Канаді, дякуючи діаспорі за звернення уваги політиків до українського питання, організацію акцій протесту перед консульствами і будинками олігархів та висилання сотень тисяч доларів на підтримку Майдану.

«Ми вдячні, що ви стали такими важливими провідниками у Канаді та США, бо ви помогли цим державам стати союзниками України у боротьбі за свободу і людську гідність, – сказав Патріарх. – Але правильніша роль нашої діаспори – не жити для України, а просто жити, бути сильним і жвавим мостом між країною вашого громадянства і країною вашого походження».

Вибір, який стоїть перед українською діаспорою, полягає у тому, чи вона буде спрямувати свою продуктивність на користь нової України, чи не буде сліпо сприймати нових реаліїв України і натомість фокусуватиметься на вигаданому і замороженому в часі сприйнятті якою є і «повинна» бути Україна.

Джерело : VIDIA
Автор : Юліян Гайда

Натисніть, щоб оцінити цю статтю!
[Усього: 0 Середній: 0]

Мундіаль без Італії – як бал без гарних жінок

Тернополянка поїде на чемпіонат Європи з боксу