in

Робертіно Лоретті: «Навіть коли мені буде 90, для публіки залишатимуся Робертіно»

 

Ексклюзивне інтерв’ю кореспондента «ВЗ» з легендарним співаком, який уже давно став синьйором Роберто
Робертіно ЛОРЕТТІ: «Навіть коли мені буде 90, для публіки залишатимуся Робертіно»

Він – найзнаменитіша дитина ХХ століття. Зараз йому – уже 62 роки. І він досі співає. Уже, правда, давно не дитячим тембром – дискантом, а тенором і подекуди баритоном. Про свій голос, слава про який у 1960-ті облетіла увесь світ, італійський співак-легенда Робертіно Лоретті каже: «Я, як червоне вино, з роками стаю лише кращим». Коли й тепер його називають Робертіно, цей серйозний чоловік жартома обурюється: «Який же я Робертіно? Робертіно я був у дитинстві. Тепер я – великий Роберто». Та для людей він назавжди залишиться Робертіно Лоретті – хлопчиком-підлітком, італійська пісенна класика у виконанні якого зайняла окрему нішу в історії світової музики: Jamaica, O Sole mio, Torna a Surriento…

Нещодавно Роберто Лоретті побував в Україні – був членом журі Міжнародного конкурсу виконавців «Пісні моря», який відбувся у Криму, неподалік Севастополя. На півострів знаменитий співак завітав на запрошення свого давнього українського друга – акордеоніста-нардепа Яна Табачника.

Результат пошуку зображень за запитом "robertino loretti"

– Об’їздив практично увесь Радянський Союз, але в Україні бував лише у Криму та Одесі, – розповідав Роберто Лоретті кореспонденту «ВЗ». – Ваш півострів – як наша Сицилія…

– …Ви мали нагоду спілкуватися тут з українською мафією?

– Ні-ні, я не про мафію (Сміється. – Г. Г.). Просто у Криму так само спекотно, як на Сицилії. Завдяки такій температурі повітря почуваюся тут як удома. І взагалі Крим своєю природою схожий на Італію. Хтозна, може, наступного року спланую собі відпочинок на Кримському півострові.

– З якими думками їхали до України? Побачили якісь зміни?

– О так, від часу мого останнього перебування в Україні, саме у Криму, а це було років сім-вісім тому, у вашій країні багато що змінилося. І ці зміни, як на мене, лише на краще. Мені цікаво було їхати до України. Мені подобаються ваша країна і українці. Україна – прекрасна, а українці – чудові сильні люди.

– Почули й побачили на «Піснях моря» молодих виконавців. Що порадили б їм на шляху до популярності?

– Найперше – якнайкраще показати свій талант. А наступний крок – знайти продюсера. Не завадить у нашій справі, звісно, й дещиця удачі. Україна – багата на талановитих людей. Сучасних ваших зірок, зізнаюся, не знаю. Не стежу за шоу-бізнесовими процесами. Узагалі більше люблю класику, особливо зараз, коли таке засилля поп-музики. Та свого часу був особисто знайомий з великим українським талантом – Анатолієм Солов’яненком. Впевнений, найближчим часом світ почує ще не про одного талановитого українця.

– Як ви познайомилися із Солов’яненком?

– Наш уряд орендував для нього студію в Мілані. Анатолій Солов’яненко приїхав тоді до Італії разом з іншим відомим оперним співаком – болгарином Борисом Христовим. Ми неодноразово зустрічалися в Римі, сиділи у ресторанах. Разом виступали. Анатолій був на відкритті мого ресторану, після чого я запросив його до себе в гості. Ми чудово провели час у мене вдома. Я б навіть сказав, ми стали справжніми друзями. Тому, коли дізнався про те, що Солов’яненка не стало, це потрясло мене. На його похоронах я виконав «Аве Марія»…

– Зараз в Італії багато українських заробітчан. Чи доводилося вам спілкуватися із ними?

– Так, знаю, що українців у нас – дуже-дуже багато. Особистих контактів з ними не мав. Але бував на подіях, на яких збиралася маса українців, росіян, білорусів… Річ у тім, що один мій знайомий італійський депутат, опікуючись вихідцями з України, Росії та інших пострадянських країн, час від часу організовує для них в Італії різноманітні свята.

– Ви вже, мабуть, звикли до того, що публіка досі називає вас лагідним дитячим іменем Робертіно…

– Навіть коли мені буде 80 чи 90, для публіки залишатимуся Робертіно. Хоча я і озирнутися не встиг, як став синьйором Роберто…

– У радянські часи вашу «Джамайку» використали як саундтрек до фільму «Москва сльозам не вірить». У 1990-х ця ж пісня зазвучала у російських стрічках «Маленький гігант великого сексу» та «Брат». Чи відстежуєте використання пісень у вашому виконанні? Чи завжди отримуєте відрахування?

– Як виконавець постійно отримую відрахування. Потрошки. І не тільки за «Джамайку», а й за «Аве Марія» та інші пісні. Уже кілька років мені надходять гроші із Росії. Щодо України, то тут ця справа поки що не налагоджена. Хоча перші ластівки уже були.

Результат пошуку зображень за запитом "robertino loretti"

– Син Лоренцо пішов вашими слідами?

– Ні, співати він не хоче. Каже, що в нашій сім’ї достатньо й одного співака (Сміється. – Г. Г.). Хоча у нього – прекрасний голос. У дитинстві Лоренцо часто співав. Зовні він – красивий, схожий на мене у молодості. Правда, трохи вищий за мене. Лоренцо цікавиться комп’ютерами, різноманітною електронікою, промоцією… Володіє кількома іноземними мовами, любить подорожувати.

– Займаєтеся різними видами бізнесу – ресторанним, кінним… Маєте власні магазини, торгуєте кавою, мінеральними водами… Яка справа для вас є наймилішою і найприбутковішою?

– У першу чергу я – співак. Живу піснями, концертами, гастролями. На цьому й заробляю. А всі види бізнесу для мене – хобі, якому присвячую лише вільні хвилини і заробітки від якого для мене не надто важливі. Так буде доти, доки відчуватиму у собі сили виходити на сцену і робити найулюбленішу справу свого життя – співати.

– Чим полюбляєте побалувати себе?

– Люблю викурити сигару, поринувши в задуму. Люблю добре попоїсти…

Довідка «ВЗ»

Роберто Лоретті народився 22 жовтня 1947 р. в Римі у незаможній сім’ї, в якій росло восьмеро дітей. У ранньому дитинстві почав зніматися в епізодичних ролях у кіно. У 6 років став солістом церковного хору, а у 8 – почав співати у хорі Римського оперного театру. На одному з концертів у Ватикані Папа Римський Іоанн XXIII був настільки розчулений виступом хлопчика, що забажав зустрітися із ним. У 10 років у зв’язку з хворобою батька Робертіно був змушений шукати роботу – влаштувався помічником булочника. Та співів не полишав. У 1960 р. під час XVII Літніх олімпійських ігор в Римі O Sole mio у виконанні Лоретті почув датський телепродюсер Сайр Вольмер-Сьоренсен – й почав допомагати юному даруванню. Датським лейбл Triola Records підписав з Лоретті контракт. Сингл O Sole mio (1961 р.) став золотим. І пішло-поїхало… У 1964 р. співак став фіналістом знаменитого фестивалю у Сан-Ремо. Успішно гастролював країнами Європи та у США. Французька преса «охрестила» хлопця «новим Карузо». Називали його і «голосом Всесвіту». Він щодня отримував мішки листів з усього світу. Популярність Лоретті дійшла і до країн тодішнього Радянського Союзу, хоча на ці терени він уперше завітав лише в 1989 р. Коли Робертіно почав дорослішати, його голос мутував з дитячого дисканта – до тенора і баритона. У пісенній кар’єрі співака відбулася тривала пауза. Лоретті подався у бізнес. Та у 1982-му вирішив повернутися до гастрольної діяльності.

 

Високий замок

Натисніть, щоб оцінити цю статтю!
[Усього: 0 Середній: 0]

Який захист можуть отримати громадяни в українському Консульсьстві

Дозвіл на проживання в Італії для вагітних жінок