in

Одна доглядала хвору на ДЦП дитину, інша розважала гостей нічного клубу…

Сповіді двох заробітчанок в Італії та Дубаї.

Складна економічна ситуація в країні змушує українців шукати заробітку «за бугром».  Переважно за кордон, зазвичай в Італію, їдуть саме українки.  Там за працю добре платять, але часто-густо вона пекельно важка як фізично, так і морально.

Пані Марії нещодавно стукнуло п’ятдесят. Останні десять років вона  працювала в Італії. Сама родом з Дрогобича, колись була медсестрою в одному з трускавецьких санаторіїв. Але на жалюгідну зарплату вижити не могла. Чоловік перебивався тимчасовими заробітками. Та більше пив, ніж працював, тож на нього сподіватися було марно. А треба ж доньку вивчити, дати їй гідну освіту, щоб не поневірялася, як мати. В Італії пані Марія працювала неофіційно. І прибирала в будинках та ресторанах, і «обходила» стареньких італійців. Останнє місце праці — догляд за хворою на церебральний параліч дівчинкою. Оскільки за десять років добре вивчила італійську, а також прибирала хату і готувала їсти, то платили їй непогано — 1300 євро на місяць. Щоправда, дитина була у дуже важкому стані, майже не рухалася. Її батьки розлучилися. Спочатку дівчинка жила з мамою, а потім права на опікунство відсудив батько. Мати зовсім не доглядала доньку, занедбала її. Жінку цікавили лише гроші, тобто соціальна пенсія, яку держава дає на таких дітей. Саме батько і найняв українку.

«Бідолашна дитина була вся у пролежнях. Я її виходила, відмила, відгодувала», — згадує пані Марія.

Коли горе-мама дізналася, що її чадо доглядає нелегалка, —  втішилася. Спочатку погрожувала, мовляв, якщо чоловік не виплачуватиме їй щомісяця «відступні», то заявить у поліцію. Коли зрозуміла, що шантаж не діє, таки  «настукала». Карабінери приїхали одразу.

«Мене пов’язали, ніби якусь злодійку. Навіть речі не дозволили забрати. Надворі зима, а я в одній куртці та мештах», — каже пані Марія.

Цілу ніч просиділа в камері разом з жінками, яких «закрили» через розбій. Зранку відбувся суд, і тут же негайна депортація.

Жінка не раз хотіла легалізуватися. «Я подавала документи декілька разів. І щоразу мені відмовляли. Остання надія була на «пермесо», тобто тимчасовий дозвіл на проживання, та закон, який легалізує заробітчан, виходить раз на декілька років. А зараз його відмінили через біженців», — розповідає заробітчанка.

Батько хворої дівчинки за те, що найняв на роботу нелегалку, заплатить близько п’яти тисяч євро штрафу державі. А пані Марія тепер п’ять років нев’їзна. Та й пізніше, через депортацію, їй навряд чи  відкриють візу. Хоча вихід є: можна змінити прізвище і вже з новим паспортом подати документи на візу. Саме таким шляхом і планує рухатися далі, бо перспектив знайти добре оплачувану роботу в рідному Дрогобичі не бачить.

В Італію їдуть переважно українки «в літах», молодші шукають альтернативу важкій фізичній роботі. Якщо у тебе гарне обличчя та приваблива фігура, знайти роботу за кордоном не проблема. Але вона буде специфічною.

21-річна Ірина їздила на заробітки у Дубаї (Арабські Емірати). Працювала хостес – зустрічала та розважала клієнтів у нічних клубах. Під «розвагами» мається на увазі не лише спілкування, а й розкручування клієнта на дорогий алкоголь.  За таку непильну роботу мала тисячу євро на місяць. Для Дубаї це низька зарплата, оскільки країна дуже дорога.  Там офіційно місцеві араби заробляють мінімум вісім тисяч доларів. Але Ірина була задоволена.

Каже, що не ризикувала, не боялась, що потрапить у нелегальний бордель,  бо їхала  «у перевірене місце», де вже працювали її знайомі. Роботодавці не кривлять душею, коли заманюють на таку роботу гарненьких дівчат з України — умови справді  хороші. Заклади зацікавлені у тому, щоб їхні «лялечки» добре висиплялися, були доглянуті,  мали  хороший настрій, аби відповідним чином спілкуватися з клієнтами. Дівчат добре годують, вони живуть у хороших апартаментах разом з такими ж «моделями».

Звучить доволі заманливо — все, що потрібно від дівчини, це усміхатись клієнтам клубу, веселитися та випивати. І головне — ніякого інтиму!

«Все залежить від дівчини: хтось приїжджає і ходить виключно на роботу, а решту вільного часу сидить удома, а хтось шукає багатих спонсорів», — розповідає Ірина.

Ставлення до дівчат-хостес різне. У мусульманських країнах місцеві майже не відвідують нічних клубів. Клієнти закладів –  туристи.

«До сексу ніхто не примушував. Звичайно, чоловіки приставали, але я тактовно, але твердо відмовляла.  Зрештою, це вибір кожної. Були, звісно, такі дівчата, які не відмовлялися від додаткового заробітку», — каже Ірина.

«Одного разу, коли вже клуб закривався, дуже п’яний гість почав мене домагатися вже на виході із закладу. Коли відповіла йому, що нікуди з ним не поїду, почав обіцяти шалені гроші за ніч. Відмовила вдруге, тоді  почав мене шарпати і тягнути в машину. Сказав, якщо буду вириватися, пошкодую. Злякалася, розгубилася. Але цю картину побачив охоронець, який заступився за мене. Чоловік зник у невідомому напрямку, а я проплакала до самого ранку. Добре, що лише синцями відбулася», — згадує Ірина.

Пропозиції роботи за кордоном українки можуть легко знайти в Інтернеті. На сайтах з пошуку роботи розміщені сотні вакансій для дівчат, які готові ризикнути. Але чи пощастить потрапити на роботу, де будуть гідно платити, поважати і не домагатися,  це вже інше питання…

Натисніть, щоб оцінити цю статтю!
[Усього: 1 Середній: 5]

Жіноче заробітчанство породжує в Україні соціальне сирітство — глава УГКЦ

Ляшко наполягає на жорстокому покаранні за подвійне громадянство