in

На кожну заяву про прийняття українського громадянства припадає сім заяв про відмову від останнього

Тепер на кожну заяву про прийняття українського громадянства припадає сім заяв про відмову від останнього. Про це DT.UA повідомила Олена Лукаш — голова Комісії з питань громадянства при президенті України. Статистика тривожна, особливо коли взяти до уваги, що далеко не всі наші співвітчизники, назавжди виїжджаючи за кордон і приймаючи там іноземне громадянство, завдають собі клопоту з формальною відмовою від українського. З погляду українського законодавства, це — порушення, але тих, хто виїхав назавжди, українське законодавство вже, як правило, не хвилює.

Еміграція з України та її окремі складові — заробітчанство, навчальна еміграція і відплив спеціалістів — уже давно не сприймаються як героїзм або зрада. Це просто соціальне явище — досить поширене. «По можливості треба звалювати», — думка, яка за роки української незалежності навідала голови значної частини її громадян. Звичайно, ключові слова тут — «по можливості». Адже мріяти про переїзд і здійснити його — зовсім різні речі, й далеко не всім вистачає заряду сміливості та пасіонарності, щоб почати будувати життя з нуля на новому місці. Та й можливість залишити батьківщину є не в кожного охочого. Втім, у найцінніших для країни категорій населення — вчених, талановитих підприємців або працівників IT-сфери — технічних проблем із переїздом зазвичай немає, вони затребувані і в інших країнах.

З іншого боку — можливо, не все так страшно? В Інституті демографії DT.UA зізналися, що, попри гучні чутки про «масову втечу» громадян із країни, демографічні втрати від еміграції становлять мізерну частку від загального зменшення населення країни. Більше того, останніми роками Україна має позитивний баланс еміграції й імміграції. То як же все насправді?

Об’єктивно поглянути на еміграцію з України, як і на імміграцію в неї, на практиці дуже складно. Їх просто неможливо адекватно підрахувати. Проблема — у відсутності достатньо наочної статистики. Різні відомства підраховують різні чинники, так чи інакше пов’язані з від’їздом людини або з її приїздом сюди, але навіть сума їхніх даних не дає повного розуміння ситуації. Так, абсолютно нерепрезентативна статистика прикордонників: вона фіксує лише перетинання кордону, але не розрізняє одно- і багаторазових переміщень. Простіше кажучи, для неї і семеро людей, котрі перетнули кордон один раз, і одна людина, котра перетнула кордон сім разів на рік, дадуть однакову кількість. У країні з таким активним прикордонним рухом, як у нас, на такі дані покладатися не слід.

Більш очевидний стан речей показують статистика згаданої президентської Комісії з питань громадянства та дані МВС, що фіксують зняття громадян з реєстрації за місцем проживання та постановку на неї. Однак через величезну різницю в процедурах отримання громадянства і отримання реєстрації ці статистики дають дві різні картини, при спогляданні яких народжуються прямо протилежні висновки. Судячи з відмов від громадянства — люди потихеньку тікають з України, судячи з отримання реєстрацій — мілким, але впевненим струмочком стікаються в неї.

«У різних відомств — різні дані. Інколи — взаємно суперечливі. Це нормально, оскільки в кожному окремому випадку — свій механізм підрахунку і свої білі плями», — пояснила DT.UA Ірина Прибиткова, професор, провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України. — Візьмімо, наприклад, ситуацію з громадянством. Те, що людина позбулася громадянства України на користь іншої держави, ще не означає, що вона з неї виїхала! Біда всього навчить, — багато хто живе в Україні з тим-таки російським громадянством або з двома паспортами (один узяв, іншого не здав). І навпаки — в Тюменській області завжди жило безліч українців: у середині 90-х ми там фіксували близько 900 тисяч, майже мільйон наших співвітчизників. У багатьох із них — українське громадянство, хоч і живуть вони в РФ. Тому під час вивчення міграцій в Україні в основному використовується державна статистика реєстрацій на території України, яку збирає МВС на основі відривних талонів і передає в Держкомстат. Але й інші дані не відкидаються — вчені вивчають і статистику тих же отримань я громадянства, і прикордонників, і дані ВВІДів».

Що ж, і ми, для наочності, скористаємося даними двох відомств — Комісії з питань громадянства і МВС/Держкомстату. Перші ілюструють, наскільки громадяни дорожать українським паспортом, другі — наскільки для них цінне право на проживання на території України. І завершимо висновками соціологів, які намагаються з’ясувати, що й як штовхає українців на виїзд із країни.

Громадянство

Нинішній Закон «Про громадянство України» набрав чинності 2005 року. Статистика Комісії з питань громадянства при президенті України покриває всі наступні роки, включно з поточним, — засідання комісії з розбором нових заяв проводяться не рідше, ніж один раз на два місяці.

Згідно з матеріалами, наданими Комісією (див. табл.1), кількість тих, хто отримує наші паспорти, значно поступається кількості тих, хто з ними розлучається. Наше громадянство цікавить (див. табл.2) передусім жителів Російської Федерації, Вірменії, Молдови, Узбекистану, Грузії та Азербайджану. Примітно, що серед охочих виїхати до Росії — багато українських офіцерів: різниця в зарплатах тут і там примушує їх іти на різні хитрощі, щоб змінити місце служби ще до закінчення чинного контракту. За період із травня 2010 року по травень 2011 від українського громадянства відмовилися 53 офіцери.

Є в Україні люди, котрі формально залишаються її громадянами, але мають право й можливість жити в інших державах за так званою «інвестиційною візою» — як такі, що вклали в економіку цих держав по-справжньому великі суми. Їх облік не ведеться. Докладну консультацію про те, як одержати інвестиційну візу, українці могли б отримати в керівників чинного уряду. Якби останні були трохи публічніші й відвертіші, ніж тепер.

Реєстрація

«Україна вже пережила основні хвилі міграції в 90-х роках, — розповів DT.UA завідувач відділу демографічних досліджень Інституту демографії України Олексій Позняк. — Пов’язано це було в основному з переміщеннями після розпаду СРСР, — в Україну приїжджало багато людей з Росії, багато з України їхали в ту ж таки Росію, Ізраїль, Білорусь. Тепер — лише відгомін цих переміщень».

Дані, надані нам Інститутом демографії, спираються на згадану вище державну статистику. До них не входить непостійна трудова еміграція (ті, хто виїжджає на заробітки, зазвичай не виписуються із квартир), а так звана навчальна входить лише частково. У даних за 2010 рік — позитивна динаміка, тобто приїжджих більше, ніж тих, хто виїжджав. Таке «позитивне сальдо» спостерігається в Україні з 2005 року з короткою перервою на кризовий 2009-й.

Отже, в 2010 році в Україні зареєструвалося 30810 чоловік, виїхало — 14677. Найпопулярніші приймаючі країни — Росія (5934 чоловік), Ізраїль (1507), США (965), Білорусь (772), Чехія (699), Іспанія (392), Італія (193 чоловік). Дані зрозумілі та природні: обмін населенням з Росією та Білоруссю в України завжди був дуже жвавим, Ізраїль — традиційна мета репатріацій українських євреїв, США — популярний у всьому світі напрямок звичайної та навчальної еміграції. Чехія, Іспанія й Італія — традиційні напрямки заробітчан, їхні показники пов’язані, швидше за все, з осілою або такою, що просто затрималася більш як на один сезон, частиною трудових мігрантів. Єдиний стереотип, що його ця статистика трохи похитнула, — думка про Канаду як про Мекку українських емігрантів. Приєднатися до мільйона канадців українського походження в 2010 році вирішили лише 158 чоловік (при тому, що 98 повернулися звідти в Україну).

Серед країн — «відправників» легальних іммігрантів в Україну беззастережно лідирують колишні республіки СРСР. Попереду, зрозуміло, Росія з 13920 іммігрантами, на другому місці Молдова — 3728, на третьому Узбекистан — 1911. Популярність нашої країни у вихідців із цієї середньоазіатської республіки, на думку фахівців, можна пояснити триваючою репатріацією кримських татар. Далі йдуть Білорусь (1098), Грузія (1092), Вірменія (1075) і Азербайджан (1009). Серед країн далекого зарубіжжя (табл. 3) лідирує Ізраїль (833 прибулих), США (727), Чехія (699), Німеччина (453) і Туреччина (386). Слухи про масове прибуття уродженців Китаю сильно перебільшені. Принаймні офіційна статистика цього не підтверджує — за минулий рік (табл. 4) лише 302 «прибульця» з Піднебесної. Відплив такої кількості не стане помітною подією навіть для однієї вулиці китайського селища. Аналогічна ситуація з міграцією з Африки (табл. 5): усупереч поширеній думці, всі держави континенту, разом узяті ( за той самий період), делегували на наші землі 282 представники. Яскраво виражений лідер — Нігерія (78 чоловік).

Що ж до сезонної, короткочасної міграції гастарбайтерів без виписки зі своїх квартир, то за нею є лише загальні дані за два з половиною роки — з 2005-го по першу половину 2008-го включно. За цей період Україну залишило 1,5 млн. заробітчан. Однак ця статистика не враховує тих, хто виїхав на заробітки всією родиною. За даними Олексія Позняка, кінцеві цілі українських заробітчан приблизно порівну поділені між східним (Росія та, у невеликих частках, Білорусь) і західним вектором (Центральна та Південна Європа, в основному Іспанія, Італія та Чехія). При цьому напрямки мають свою специфіку та традиції. Так, у Росію зазвичай їдуть жителі суміжних із нею областей країни. Тоді як, наприклад, Італію облюбували жителі Чернівецької області. Незримий зв’язок між Італією та Буковиною має, на думку окремих експертів, цікаве історичне пояснення: спорідненість італійської та румунської мов, прямих нащадків латині. Це, разом із досить лояльним законодавством, привабило в Італію чимало румунських остарбайтерів. У свою чергу, багато жителів Буковини, історично та культурно пов’язаної з Румунією, пішли второваною румунами дорогою.

Чому й навіщо

На межі 2009-го і 2010 року своє дослідження готовності українців до еміграції провели Фонд «Демократичні ініціативи» та компанія Ukrainian Sociology Service. Їх цікавила думка громадян віком від 18 до 34 років. Виявилося, що лише 13,8% молоді готові назавжди залишити країну, 51,5% сказали еміграції рішуче «ні», а 29,9% хотіли б пожити за кордоном якийсь час. В абсолютній більшості випадків цей «якийсь час» становив від трьох до п’яти років — але завжди з умовою наступного повернення. 65,1% з готових виїхати тимчасово зізналися, що прагнуть попрацювати за кордоном, 30,1% хотіли поїхати як туристи й лише 5,5% бажали б там навчатися. Серед найкращих напрямів еміграції насамперед називали Росію (19,0%), Великобританію (12,2%), Німеччину (11,7%), США (11,2%) та Італію (10,2%). Цікаве зростання популярності РФ: в аналогічному дослідженні 2003 року своєю кінцевою метою її бачили лише 5,5% громадян. З іншого боку, у цей період Росія вела активні воєнні дії в Чечні, а Москва пережила кілька терористичних атак, отже, побоювання щодо еміграції в цьому напрямку складно назвати невиправданими.

У нещодавній публікації «Безпека документів і міграційна політика: висновки та рекомендації міжнародних робочих груп для України», випущеній громадською ініціативою «Україна без кордонів», зібрано дані кількох українських соціологічних служб. Серед порушених у їхніх дослідженнях тем нам особливо цікава одна: хто саме та навіщо прагне залишити Україну?

В 2010 році Інститут соціології в рамках щорічного проекту «Моніторинг соціальних змін» поставив громадянам запитання: «Чи готові ви залишити свій населений пункт і переїхати?». Готовим виявився кожен п’ятий, точніше, 19,1% респондентів. Однак 11,2% прагнули змінити місце проживання, не залишаючи України, і лише 7,9% були готові до переїзду за кордон. Для порівняння, в 2000 році таких було 14,4 і 9,6% відповідно. Основні причини, які підштовхують українців до переїзду, — пошук нового місця роботи та проблеми з екологічною ситуацією в рідних містах. Останнє, втім, більш актуальне для міграцій усередині країни.

До всього іншого, публікація «України без кордонів» пропонує своє пояснення «перелому» в 2005—2006 роках, після якого Україна з «донора» людського ресурсу стала його реципієнтом. Це зростання імміграції з далекого зарубіжжя. У тому числі повернення емігрантів більш ранніх хвиль. На цю тенденцію нам указувала й Ірина Прибиткова. Чимало українців розчарувалося в еміграції та вирішило знову спробувати щастя на батьківщині.

Міграційну ситуацію на даний момент у зазначеному дослідженні називають стабільною. Сальдо міграцій — додатне, всі існуючі потоки вже устоялися й не загрожують національній безпеці ні масштабами, ні специфікою. Цю думку здебільшого поділяють і опитані DT.UA експерти. Хвилюватися про те, що країна втрачає надто багато своїх громадян, начебто приводу немає. Серед молоді, готової виїхати, багато налаштовані повертатися, і, як показують дані за другу половину «нульових», дехто справді повертається. Фахівці переконують, що на тлі безлічі інших проблем української демографії проблема втечі громадян із країни вже п’ять-десять років не входить у ТОП найактуальніших. Однак не варто забувати, що еміграцію стримує не стільки небажання громадян їхати, скільки відсутність таких можливостей. Та й у жарті про те, що з України біжать затребувані на Заході, а приїжджають (повертаються) не затребувані ніде, міститься лише частка жарту.

Крім того, підсумки торішнього опитування Інституту соціології дивним чином не відповідають результатам свіжого дослідження Центру соціальних досліджень «Софія», опублікованим у минулому номері DT.UA у матеріалі «Вишневий сад українського традиціоналізму». Згідно з наведеними даними, 34,1% із 2022 респондентів центру зазначили: якби дозволяли обставини, вони переїхали б в іншу країну на постійне місце проживання. Трохи більше половини (55,1%) залишилися вірні батьківщині та відмовилися від будь-якого переїзду, 10,8% респондентів важко було відповісти на це запитання. Яким чином частка готових до еміграції громадян зросла з 7,9% до 34,1% за неповний рік? Можливо, в «Софії» та в Інституті соціології просто різні методи досліджень, можливо, має значення застереження «якби дозволяли обставини» в їхньому формулюванні запитання. А можливо, за відповіддю на це запитання слід звернутися до перших осіб української влади…

 

http://dt.ua/

Заробітчани за I квартал послали в Україну 1,25 млрд дол

На Закарпатті затримали сім вантажівок, на яких намагалися завезти в Україну промвідходи з Італії