in

Що таке українські транснаціональні сім”ї

ЯК ВИНИКАЮТЬ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ СІМ’Ї, ЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ЇХНЬОГО ІСНУВАННЯ І КУДИ ВОНИ РУХАЮТЬСЯ?*

Що таке транснаціональна сім’я? І як стосується звичайних українців?

Це, можливо, незрозуміле поняття пояснює звичне для нас явище – сім’я , яка проживає в двох країнах і продовжує підтримувати свої стосунки на відстані (наприклад, дружина в Італії, а чоловік і діти в Україні, або чоловік в Росії, а дружина і діти в Україні)[1]. При цьому сім’я/родина тут – не лише подружжя чи подружжя з дітьми, тут має значення низка інших, ширших родинних стосунків.

Здебільшого транснаціональними є сім’ї українських трудових мігрантів до Італії, Іспанії, Німеччини, Росії, Польщі, США чи інших приймаючих країн, які сформувались в останні два десятиліття як наслідок масових виїздів наших співвітчизників з метою працевлаштування за кордоном. Така форма міграції нам відома як «заробітчанство» або «четверта хвиля міграції» з України.

Зважаючи на те, що зовнішніх мігрантів з України налічують за різними підрахунками від 1,5 до 7 млн. осіб, легко зрозуміти наскільки це стосується кожного. Варто лише озирнутися і проаналізувати власну родину або найближче оточення, і неодмінно можна знайти безпосередній чи непрямий стосунок і до міграції, і до транснаціональних відносин.

Перша асоціація, яка може виникнути щодо терміну «транснаціональна сім’я» – міжнаціональне (змішане) подружжя (для прикладу, вона – українка, він – іноземець). «Про що ж тут говорити?», – скаже обиватель, – «це приватна справа двох людей» і натякне: сором і для держави, і для родини – власна сім’я розпалася, інтереси держави зрадили. Саме в такий спосіб і прокоментував представник одного з львівських вишів актуальність теми міжнародної науково-практичної конференції  «Транснаціональна сім’я як наслідок української трудової еміграції: проблеми та шляхи їх розв’язання» в день її проведення. Під таким же кутом зору висвітлили цю тему окремі представники медіа.

Але чи так це? І чи тільки? – Та ні, не зовсім.

Міжнаціональні сім’ї можуть створюватися з різних мотивів, пов’язаних або не пов’язаних з трудовою міграцією – зокрема, і як наслідок особистого життєвого вибору мігранта чи як вимушений крок для легалізації правового статусу за кордоном. При цьому, право на створення сім’ї є одним з прав людини, а науковці міграцію з метою створення сім’ї відносять до способів міграції з сімейних мотивів. Транснаціональна сім’я може бути одним зі способів існування сім’ї міжнаціональної.

Попри вагомий влив на формування транснаціональних сімей трудової міграції, такі сім’ї – не лише її наслідок і не нове явище у світі. Вони виникають з різних мотивів в результаті збільшення міграційної активності людей в глобалізованому світі[2] До таких також відносять сім’ї дипломатів, працівників міжнаціональних  організацій та транскордонних корпорацій, сім’ї, які утворились внаслідок зміни державних кордонів.

Як живуть ці родини? Які особливості їхнього існування? Якого впливу зазнає сім’я внаслідок міграції? Що потрібно зробити для благополуччя таких сімей? Що вже реально робиться? – Про це дискутували українські та іноземні службовці, представники церкви, науковці, практики на згаданій конференції, яка відбулась 22 березня ц.р. в НУ «Львівська політехніка», головними організаторами якої є Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка», Всеукраїнський благодійний фонд «Запорука», Soleterre – Strategie di Pace Onlus. Необхідність привернення уваги до феномену транснаціональної сім’ї в Україні та країнах призначення, відсутність достатніх наукових розробок, державних програм підтримки, міждержавних домовленостей з ключових питань і стали передумовою організації та проведення конференції.

Оскільки транснаціональна сім’я трудових мігрантів є утворенням, що тісно пов’язане з міграцією, то важливим моментом для розуміння характерних ознак функціонування такої сім’ї є особливості міграційного проекту та тенденція до зростання тривалості перебування за кордоном без чітко визначеного часу повернення додому.

Сценарії розвитку транснаціональної сім’ї різноманітні і малодосліджені. Виокремлюються, зокрема, такі моделі подальшого розвитку цих сімей: возз’єднання в Україні як країні походження (рееміграція), возз’єднання в країні призначення, транснаціональне існування, розпад, дроблення, поліформатність (чергування міграційних практик зі спільним проживанням). 

Що ж робити далі?

При кожному зі сценаріїв розвитку, враховуючи пов’язаність з двома країнами, транснаціональна сім’я потребує певної підтримки.

Оскільки це нова тема в українському публічному та академічному дискурсах, вона має стати предметом глибинних досліджень для наукового обґрунтування запроваджуваних змін.

Необхідна системна державна діяльність щодо впровадження відповідних програм різного рівня як для підтримки транснаціональних сімей, так і для створення умов повернення мігрантів/возз’єднання мігрантських сімей в Україні, а також надання допомоги тим мігрантам, які бажають возз’єднання своїх сімей за кордоном; інакше кажучи, завжди має залишатися право вибору сценарію розвитку за мігрантом/транснаціональною сім’єю. Важливим є об’єднання зацікавлених осіб та організацій для консолідації існуючих програм та практик і внесення узгоджених пропозицій владі.

Для збільшення ефективності підтримки необхідно будувати транснаціональні системи державного і недержавного рівня, враховуючи наявний досвід та використовуючи існуючі моделі, ресурси (особисті контакти, допомогу неурядових, релігійних та інших організацій тощо) в обох чи декількох країнах, з якими пов’язана сім’я. В центрі такої діяльності повинні стояти принципи дотримання загальних прав людини, рівності та справедливості.

Потрібно піднімати рівень усвідомлення відповідальності самої сім’ї, кожного її члена за внесок у власне благополуччя.

Гостро означено необхідність підвищувати рівень обізнаності населення щодо явища міграції загалом, і, зокрема, щодо виникнення, існування й перспектив розвитку транснаціональних сімей, а також вживати заходи щодо подолання стереотипів та одностороннього висвітлення тематики міграції (здебільшого негативного) представниками медіа й дотичних до теми організацій, що і стало причиною та зумовило формат цієї публікації.

 

Ярина Хомцій,

керівник Інформаційного центру з питань українсько-італійської міграції,

Представництво ВБФ «Запорука» у Львівській області

*При підготовці цього матеріалу використано досвід транснаціональної роботи ВБФ «Запорука» та Soleterre – Strategie di Pace ONLUS (Італія, Мілан) щодо підтримки транснаціональних сімей і окремих їх членів на всіх етапах міграції; висновки учасників конференції «Транснаціональні сім’ї як наслідок української трудової еміграції: проблеми та шляхи їх розв’язання»; результати міні-дискусії представників «Запоруки» та Soleterre з українською та зарубіжними науковцями Франческою Еліс Віанелло (Університет Падуї, Італія), Євгенією Вірц (Франкфуртський Університет ім.Гете, Німеччина), Вікторією Володько (Львівський національний університет ім. І.Франка, Україна), Оленою Федюк (Центральноєвропейський університет, Будапешт).

Окрема подяка Міжнародному інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою (та особисто його керівнику доц. Ірині Ключковській та п. Оксані П’ятковській) за довготривалу діяльність та співпрацю у дослідженні та організації майданчиків для обговорення явища міграції, його окремих аспектів, у т.ч. впливів на мігранта і його сім’ю.

Італійські українці готуються святкувати День матері. (АНОНС)

В Італії — дві спроби самоспалення за два дні через фінансові проблеми