in

Неаполь – ніжний мафіозі

Побачивши щирі сльози радості на очах безтурботних італійців, їхні молитви й пелюстки троянд, які сипалися з вікон на процесію, волію повірити в чудеса… Навіть якщо їх творять люди. Тим більше – в Неаполі

«Хто бачив Неаполь, той ніколи не сумуватиме», – зауважив колись Гете. Так, у цьому місті стає весело з перших хвилин перебування… Тут ви зрозумієте, що зелений сигнал світлофора зовсім не дає права безтурботно перейти вулицю. Упорядкованість бабусі Європи закінчилася, ласкаво просимо до Неаполя – заповідника порушників порядку!

«Гаманець або життя?» – фраза родом звідси

Варто потрапити на вулиці цього міста, щоб оцінити всі «за» й «проти» південного характеру. В Неаполі прийнято починати справи з чашечки особливої кави: еспресо консистенції шоколаду, рівно на ковток. До кави подають склянку мінеральної води, щоб не вмерти на місці від міцності трунку. Так, спочатку кожна філіжанка неаполітанської кави постає, як подвиг, але опісля у голові планом у нас далі – невелика прогулянка історичним центром і захід Сонця у фортеці дель Ельмо, яка гордо височіє над містом. Собі на лихо, я запитала дорогу в тубільця–«рагаццо», котрий саме чимчикував повз мене. І за кілька хвилин була оточена юрбою неаполітанців, які запекло сперечалися між собою щодо найправильнішого шляху. Довелося ретируватися, залишивши їх спілкуватися один із одним, але потрапити у фортецю цього вечора я так і не встигла. Втішила себе білим вином і спагетті в затишній траторії неподалік. Із тераси відкривався краєвид на всю неаполітанську затоку, вдалині мерехтіли вогні острова Капрі. Неначе за помахом чарівної палички, в мене з’явилася приємна компанія, й подумалося: «Коли в Неаполі заплановане йде нанівець, то це, без сумніву, на краще».

Прогулянки містом можуть принести чимало несподіванок: крутими терасами воно спускається з висоти пагорба до затоки, а поділ між аристократичними кварталами й «справжнісіньким» Неаполем непомітний для ока туриста. Щойно я крокувала історичним центром королівської пьяцца Плебіщіто… І ось, звернувши вглиб вузьких вуличок на сто метрів, опинилася в неаполітанському «Бронксі» – іспанському кварталі, що заслужив свою сумнівну репутацію ще сотню років тому. Традиційне неаполітанське питання «Гаманець або життя?» народилося саме тут, у часи, коли іноземні матроси почали активно заходити в гості до пишних красунь цього куточка Неаполя.

А сьогодні головна небезпека для випадкових відвідувачів кварталу – мотоциклісти, які мчать туди-сюди вузькими вулицями, «спеціалізуючись» на зрізанні жіночих сумочок і фотоапаратів на ходу. Поліція над кварталом геть не владна: тут свої закони, окремий світ, де всі мешканці знають один одного в обличчя. Але цікавість сильніша за страх. Та й настільки мальовничого способу життя я ще не зустрічала: просто на вулицях, завішаних уздовж і впоперек білизною, встановлено обідні столи, й колоритні матрони частують своїх нащадків незмінною пастою, а за рогом батьки сімейств галасливо ріжуться у покер. На посмішку мешканці відповідають привітним універсальним «чао!» Знати хоча б трохи італійську – скільки цікавих історій можна тут почути!

Кварталів, подібних «іспанському», у Неаполі кілька, кожен на свій кшталт мальовничий і кожен по-своєму небезпечний. Крім приємного спілкування зі справжні ми неаполітанцями, лише там можна відчути присутність у місті знаменитої неаполітанської мафії – каморри, котра живе й процвітає донині. Місцеві в один голос застерігають туристів від таких прогулянок, але, як на мене, небезпека цих кварталів значно перебільшена, й уникати їх не варто. Бо навіть головна туристична вулиця Спакканаполі приводить нас у серце кварталу Форчелла, до будинку боса  Джуліані. Найзнаменитіші піцерії і траторії міста розташовані саме тут, надвечір вони завжди заповнюються різношерстим товариством із неаполітанських бандитів та інтелектуалів.

Коцюбинський знав, де жити

Скільки не блукай кварталами, та рано чи пізно шлях виведе до моря. Правда, й море в Неаполі сповнене класових протиріч. Набережна від королівського палацу до фортеці дель Ово – парадна парсуна міста, гідна фотографії на пам’ять. Мене раз у раз обганяють групи туристів, які вічно кудись квапляться. Але навіть найдосвідченіші мандрівники застигають, побачивши яхти небачених форм і розмірів, що погойдуються на хвилях у місцевому порту.

Біля фортеці дель Ово – нескінченна низка весільних процесій. А ближче до «простонародного» району Мержеліне, на прибережному парапеті, не знайти вільного місця: він весь заповнений парочками, які цілуються, причому вік цілувальників – будь-який. Ближче до тепла народне життя переміщується з тісних вуличок на широкі пляжі, вони чимось невловимим нагадують Одесу. В повітрі пахне смаженими горішками й кукурудзою, місцеві «рагаццо» (себто хлопці) ненав’язливо клеять гордих неаполітанок. Неподалік – рибальський порт. Варто прийти сюди надвечір, коли рибалки повертаються додому, відразу виставляючи свіжий улов на огляд і продаж. Для аматорів риби Неаполь – просто знахідка: таких форм морської фауни, як на прилавках місцевих ринків, мені не доводилося бачити ніде!

З рибалками можна домовитися про спільний вихід у море – у Неаполі так просто домовлятися про будь-яке порушення правил! Суботнім ранком на просторах Неаполітанської затоки можна спостерігати ледве не затори з катерів і  яхт у напрямку до прилеглих островів. Найпритягальніший із них – Капрі, та навіть якщо відправитися на цей острів на звичайному пасажирському лайнері, прогулянка обійдеться недешево. Капрі – просто енциклопедія розкоші! Тут відпочивала ще антимонархічно налаштована інтелігенція царських часів – від Коцюбинського й Винниченка до Горького й Леніна. Дехто з сучасних «відомих людей» наразі окупував прибережні вілли, відрізавши простим смертним підступи до води. Втім, і ми знайшли можливість насолодитися видами Капрі: після недовгих пошуків я приєдналася до компанії молодих французів. Взявши напрокат звичайний рибальський човен, ми зробили міні-круїз навколо острова. Скромна альтернатива Капрі – острів Плачида, не такий амбітний, але не менш мальовничий. Та й необов’язково їхати на острови – все узбережжя Неаполітанської затоки забудовано невеликими містечками під кодовою назвою «середземноморське щастя».

Жива кров святого Януарія

В один із вечорів небо над містом загорілося вогнями феєрверка. Поблажливо поглядаючи на мій захват, місцевий друг Франко пояснив: «У Неаполі є тільки три причини для грандіозного салюту: фієста на честь однієї з Мадонн, прибуття партії кокаїну… Або ж хтось із босів каморри святкує примусовий перехід конкурента в інший світ».

Наступного дня перші сторінки газет майоріли заголовками про вбивство одного з босів мафії… А ввечері над містом знову запалали вогні. Цього разу – на честь Мадонни дель Карміні. Причини ж феєрверків у інші дні я дізнаватися більше не намагалася: Неаполь потрібно приймати таким, який він є. Здебільшого, неаполітанці надзвичайно релігійні. Ну, поміркуйте: за такого рівня закононеслухняності треба ж якось замолювати гріхи! Догоджати святим нелегко, й урочисті процесії відбуваються в Неаполі ледве не щонеділі. Мені пощастило бути в місті під час свята Чуда Сан Женаро (Святого Януарія). Воно вже шістсот років відбувається суворо за розкладом: у перші суботи травня й вересня. Сенс його в тім, що кров місцевого католицького святого, страченого на горло в IV столітті, поинна зі скам’янілої консистенції перетворитися знову на рідину, й тим самим урятувати Неаполь від усіляких нещасть.

Тисячі простих людей і найбільші чини міста збираються перед кафедральним собором Дуомо, звідки після урочистої меси, яка супроводжується прапорами й почесною вартою, виносять рештки святого й судину з його скам’янілою кров’ю, щоб урочисто доставити їх до місця, де й повинне сотворитися чудо. Версій цієї події є чимало. Скептики стверджують, що зовсім це й не кров, а такий собі винайдений алхіміками сухий хімічний розчин, який після того, як його недовго потрусити, стає рідиною. У віруючих же є цілком вагомий доказ: двічі в історії міста чудо не відбулося, й у ті роки неаполітанцям дошкуляли природні катаклізми. Мені пощастило побачити чудо на власні очі – я пройшла з процесією міськими
вулицями аж до моменту перетворення крові.

І, побачивши щирі сльози радості на очах безтурботних італійців, їхні молитви й пелюстки троянд, які сипалися з вікон на процесію, волію повірити в чудеса… Навіть якщо їх творять люди. Тим більше – в Неаполі.

ЖИТТТЯ НЕПОДАЛІК ПОМПЕЇ

Як дістатися
Найскромніші ціни на проживання – в хостелах за ціною €15–20 на добу. Для життя тут потрібен певний настрій: із вами в кімнаті житимуть ще 2–5 молодих мандрівників із різних країн.

Трохи дорожче, зате з комфортом, – у готелях типу B&B (bed & breakfast, тобто ліжко + сніданок) – €20–40 за ніч. Найкращий варіант для компанії з 2–4-х людей – оренда квартири – €350 на тиждень.

Любителям пещених швейцарів – Grand Hotel Santa Lucia – від €150 за ніч. Взагалі, в місті є широкий вибір трьох- чотирьохзіркових готелів.

Але! У Європі все більше набуває поширення «Клуб гостинності»: он-лайн співтовариство людей, котрі згодні приймати гостей із інших країн у себе вдома безкоштовно. Господар не тільки надає житло, але й покаже місто, і не завжди доступні туристам місця. Наприклад, знаменитий вулкан Везувій, розташований за 30 км від Неаполя. Його сайт : www.hospitalityclub.org


АВЕ, ТУРИСТЕ!

Як дістатися

Віза: шенгенська. І якщо ви не президент чи прем’єр, то навіть за умови придбання туру чимало добропорядних громадян України ризикують отримати від посольства Італії відмову. Та є можливість замовити візу (а разом і готель) через одне з надійних турагентств. У випадку успіху, мінімальний бюджет тижневої подорожі (разом із авіаперельотом) – €700.
Самі лише авіаквитки «Київ – Неаполь – Київ» можна купити в «Аеросвіті» за $450–500. Економніші трясуться через стареньку Європу автобусом. Квиток до Неаполя на «Неоплан» коштує 1100 грн, туди й назад – 1800 грн.

ТАНОК ЖИВОТА

Кожному – по піці!
Обов’язково знайдіть час для свята живота: неаполітанська кухня визнана кращою в Італії. Гордість неаполітанців – піца. Не іронізуйте, гурмани, тільки в цьому місті ви зможете зрозуміти, яка вона повинна бути за своєю природою. Коштує легендарна італійська страва від €5, вечеря в ресторані чи піцерії – від €10. Додайте ще 10–20% до вартості замовлення, якщо вирішите влаштуватися за столиком на вулиці, милуючись краєвидами і феєрверками.

 

http://tyzhden.ua

 

Всесвітній форум українців. «Батьки» і «діти»

Запис телефонної розмови Маріанни Ющак із актів міланської прокуратури у справі вечірок Сільвіо Берлусконі