in

Чому більшість українців не здатні на повстання?

   «Суть феномену європейської активності й української пасивності називається 70 років радянської влади, – вважає лідер партії «Братство» Дмитро Корчинський. – Україна зазнала безпрецедентних втрат у 20-му столітті.

   Протест — це вираження народом владі свого невдоволення певними політичними, соціальними, культурними та іншими процесами, які відбуваються у країні.

Суть феномену європейської активності й української пасивності називається 70 років радянської влади, – вважає лідер партії «Братство» Дмитро Корчинський. – Україна зазнала безпрецедентних втрат у 20-му столітті. Завжди вбивали тих, хто здатен був висовуватися з натовпу. У Першій світовій війні вбивали тих, хто перший підіймався в атаку. В наших визвольних змаганнях загинули дуже багато людей, які брали в руки зброю. В голодоморі загинули перше ті, хто останню скибку хліба віддавав малому чи старому. Хто жував під ковдрою, той вижив. Ми нащадки тих, хто вижив. Ті, хто вижив передавали дуже погані поведінкові установки своїм нащадкам. Вони казали: «Все, що завгодно, тільки не висовуйся і не вистьобуйся, жуй під ковдрою». Те саме в західній Україні після війни. Багато разів вбивали саме тих, хто був здатен на якусь дію. В Іспанії цього не було, в Європі цього не було, саме тому вони більш рухомі й здатні на повстання.

Протест може бути:
Одиночним та масовим, як то акції українського руху Femen або масові акції чорнобильців;
Мирним (ненасильницьким), як протест журналістів під час Всесвітнього газетного форуму у Києві чи насильницьким, як «мовний» під Українським домом;

Санкціонований, як мітинги під Верховною радою чи нелегальний, як підпал офісу Партії Регіонів у Кривому Розі.

Історично склалося так, що на території колишніх країн Радянського союзу та у Європі успіх мають масові та насильницькі протестні дії. На прості збори громадян влада уже звикла не реагувати.
За словами Корчинського, у нас потроху починає відроджуватися гайдамаччина, все-таки хтось стріляє в міліціонерів, хтось влаштовує бійки з міліцією.

«Якщо розгляути втрати України в світових війнах, то ми втратили найбільше, – каже Корчинський, – Фронти двох світових воєн проходили через Україну. Ніколи в Європі не було таких репресій, які були в Україні, ніколи там не було голодоморів, не було в Європі радянської влади. Коли у 1917-му впала імперія, то в кожному українському селі утворилася банда й вся публіка була щаслива й користалася цим моментом. Коли впав Радянський союз, то вся публіка була млява й ще 10 років догулювала цей застій, а потім почали щось робити. Товариш Сталін був великою людиною й він зумів зі значної кількості українців створити радянських людей, тобто свиней».

Протест на Манежній площі в Москві став найвідомішим у Росії за останнє десятиліття. Причиною народного гніву стало вбивство кавказцями фаната одного з російських футбольних клубів. Після цього прем’єр-міністр Росії зустрівся з лідерами футбольних уболівальників, щоб вирішити існуючу проблему. Мирні акції, пов’язані з іншими проблемами як-от якість життя, корупція, чесні вибори та згортання громадянських свобод, у країні не дають жодного результату.

Влітку 2010 року у Білорусі були популярні мовчазні протести проти влади. Учасники протестів не вигукували жодних гасел, лише плескали у долоні. Майже усіх учасників протестів заарештовували. Врешті протестний рух зійшов нанівець.

«Успішними протестами на території СНД в останній час можна назвати протести на Північному Кавказі, – стверджує Корчинський. – Чеченці змогли створити державу, хоч і маріонеткову, але з власними військовими силами, з даниною, яку постійно платить федеральний центр, щоб вони з ним не воювали. Дагестан – хороший приклад. Це найбільший головний біль Москви, адже там дуже важко контролювати ситуацію й там постійно може статися вибух. Дагестан 90-х років і сучасний — це абсолютно різні суспільства: великий вплив салафітів, відродження суфіїв, регулярний відстріл міліціонерів, відродження джамаатів. Поки що це не призвело до виходу з РФ, але зміни вражаючі. У нас же суспільство досі лишається радянським.

Придністровці відстояли свою незалежність, хоча потім перетворили свої здобутки не на слов’янську Чечню, а на уламок Радянського союзу і все це стало нудно. Грузія — це дивовижний і вдалий приклад».

Вибори-2012 найпроблемніші з часів Помаранчевої революції, – КВУ

Спілкування без кордонів у Стрийській бібліотеці