in

Актуальне інтерв’ю. Українці та італійці живуть за тими ж самими життєвими правилами – Генконсул України в Мілані Володимир Яценківський

Італійці та українці є дуже подібними – за життєвими правилами, духовністю, співучістю і навіть за любов’ю до футболу. Треба лише поширювати знання про українську культуру й історію, і це є одним із завдань дипломатії, наголосив Генеральний консул України у Мілані Володимир Яценківський у розмові з кореспондентом УКРІНФОРМу.

– Володимире Володимировичу, українська громада в Італії існує вже понад 10 років. Який імідж українців сформувався за цей час на Апеннінах?

– На моє особисте переконання і з мого особистого досвіду, авторитет українця в Італії є високим. І це передусім заслуга тих людей, які сюди приїхали, їхніх душевних якостей, їхнього ставлення до людей, до праці, до своїх обов’язків. Це не комплімент, а лише констатація факту. Коли італійці питають мене про те, як я спілкуюся з українською громадою, я відповідаю: “Серед тижня мої земляки важко працюють, тому залишаю для зустрічей неділю. І я знаю, що ми обов’язково побачимось. У церкві”. Навіть самі італійці вже кажуть: якщо хочеш в Італії знайти українця, йди до церкви, і ти його обов’язково там зустрінеш.. Хіба це не є визнанням високої духовності українців?

– Українці працюють у сотнях тисяч італійських сімей, і ці родини таким чином знайомляться з нашою культурою. Однак загалом італійці не дуже багато знають про Україну…

– Так, суспільних знань дійсно дещо бракує. Коли кажеш італійцям, що Гоголь – українець, то вони дивуються. Або колись мені казали, що Олег Блохін – це відомий російський футболіст. З усією повагою до російських команд, Блохін – то наша слава… Що ми маємо робити? Якомога більше доносити інформацію до італійського суспільства, зокрема, й через дипломатичні канали. Одне з найважливіших правил дипломатії – будувати мости між суспільствами. І коли ти завершуєш своє перебування в країні, ти маєш бачити і свої в цьому зусилля та працю.

– Які приклади щодо цього Ви могли б навести з власної практики?

– Наприклад, когось може дивувати, чому Генеральне консульство у Мілані ініціює зміцнення прямих зв’язків між футбольними клубами двох країн. Таке, як між “Динамо” (Київ) та “Сампдорія” (Генуя). Це побратимство існує вже два роки і діє без додаткової підтримки з нашого боку. Обидві команди цікавляться справами одна одної, допомагають дітям, зміцнюють стосунки між юнацькими складами обох клубів.

Або інший приклад. Після того, як за нашою ініціативою директор музею Ла Скала Ренато Гаравалле, який доклав багато зусиль, щоб бюст Соломії Крушельницької був розміщений у цьому знаменитому театрі, побував у Києві, він мене запитав: “А чому ти мені раніше не казав, що ваша столиця – це другий Париж?”. Після цієї поїздки він уже сам будує мости між представниками культурної сфери Північної Італії і тими, з ким познайомився в Україні. Тому що він побачив, хто ми є, як ми виглядаємо, побачив, що ми вміємо співати, маємо велику історію опери, балету. І зараз уже народжуються інші ідеї в розвиток його поїздки.

– Нещодавно консульство України в Мілані переїхало у нове, просторе приміщення. Що планується у ньому робити, крім власне більш комфортного прийому громадян з консульських питань?

– Безперечно, ми багато працюємо з нашою громадою. І у новому приміщенні з часом організовуватимемо культурні заходи. Будуть проводитися виставки відомих митців, з якими у нас уже є домовленості, а також виставки творів представниць громади, які вишивають або пишуть картини. Таких майстринь багато, і такі виставки є надзвичайно важливими, оскільки стимулюють нові творчі прагнення і пошуки. Тоді творча людина знає, що у неї є не тільки її повсякденна робота, але й місце для творчості, у такий спосіб вона отримує визнання. Важливим тут є і інший бік справи: це дає можливість італійському суспільству побачити, які ми красиві душею, яка це талановита нація – українці.

Розмову вела Ірина Кащей – УКРІНФОРМ

Ольга Самборська: Генеральне консульство України в Мілані вже понад рік тримає на особливому контролі ситуацію, яка склалася в родині Шпачинських

Заробітчанське щастя