in

Втрачені мільйони

Ні, цього разу мова йде не про гроші, а про набагато важливіше – про людей. Навіть гіперболізуючи назву статті «Втрачені мільйони», можна із сміливістю сказати, – мова йде про сотні і сотні тисяч українців, які більше не повернуться додому. Не повернуться тому, що це є простим законом міграційної соціології: робоча міграція – процес, в рамках якої тимчасова міграція переростає в довготривалу і як мінімум 20 % мігрантів залишаються в країнах-реціп’єнтах.

Так от, арифметика дуже проста. В залежності від «офіційності» офіційної статистики, на сьогоднішній день за кордоном перебувають від 1,5 до 9 мільйонів заробітчан. Не будемо зараз витрачати енергію на з’ясування точної цифри, припустимо, що правда знаходиться десь на золотій середині: близько 4 мільйони українців заробляють на хліб за межами батьківщини. Одна п’ята частина з них, вісімсот тисяч українців, – більше не повернуться додому.

Ні, не додому, тому що домом для них стала держава, в якій вони знаходяться – чи то Росія, чи то Італія, Греція, Португалія… список довгий. А додавши до цього закономірну ланцюжкову реакцію у вигляді об’єднання сімей, яка потягне за собою ще сотні тисяч емігрантів та негативний приріст населення в Україні, напрошується висновок, що українство як нація поступово, але впевнено розчинюється. Нам пощастило – 48 мільйони – це немала цифра, пройде немало часу, поки така кількість населення розчиниться, але тенденція, нажаль, невесела.

Але от що не втрачено для України – так це як раз гроші: вони сумлінно і старанно перераховуються в Україну. Далеко шукати не треба, тут, на шпальтах Української Газети було цікаво дізнатися, що тільки минулого року від заробітчан в Україну надійшло близько п’яти мільярдів доларів. Ця сума склала майже 5% валового внутрішнього продукту (ВВП) держави. На цьому фоні просто смішно читати висловлювання деяких співвітчизників на україномовних форумах, які вважають заробітчан зрадниками – поїхали, мовляв, на все готове, замість того, щоб неньку відбудовувати.

Україна далеко не єдина країна в світі, яка вислала армію гастарбайтерів за кордон. Нещодавно, листаючи липневе видання журналу GEO від 2008-го року, натрапив на статтю про трудових мігрантів з Філіппін. Так от, в Республіці Філіппіни існує офіційний термін Заокенський Філіппінський Працівник (OFW – Overseas Filipino Worker), яких налічується близько чотирьох мільйонів. Нарис філіппінської робочої міграції дуже нагадує українську: фрагментовані сім’ї, діти, які не бачать батьків роками, довгострокове перебування батьків за кордоном і т.д. Та все ж одна відчутна різниця існує – це визнання цих людей з боку політиків. Близько 13% ВВП держави складають перераховані заробітчанами гроші. Тільки от політики Філіппін це цінують – на Різдво, коли заробітчани повертаються у відпустку додому, навіть червоний килим стелиться в приймальних залах аеродромів «сучасним героям», як їх називають з боку держави. Деяких при поверненні виcокопосадовці вітають особисто.

…Не буду розповідати, як вітають нашого брата на українському кордоні наші службовці – це відомо кожному…

Не хочеться романтизувати і прикрашати філіппінську трудову міграцію. Червоний килим при поверненні додому на Різдво не робить гастарбайтерів щасливими, але тим не менше… Не думаю, що і наш заробітчанин хоче, щоб йому килими стелили. Було б достатньо простого людського визнання та розуміння, декілька кроків з боку політики на зустріч заробітчанам. І тоді, можливо, ці 800 мільйонів, які, відповідно законам міграції не повернуться в Україну, не будуть поповнюватися новоприбулими українцями.

 

Сергій ВОЛОШИН

Діля з «НеДілі» приміряв роль піцайоло

Італія побудує найбільший туристичний «Порт Згоди»