in

Дерево міцне корінням, а людина – родиною

У Римі діє дитяча недільна школа Об’єднання „Родинна світлиця”. Чим живе «Родинна світлиця» та яку роль відіграє у житті українських родин, які її складають? Про це розповідають батьки та діти – члени Світлиці.

 

– Як ви ставитеся до ідеї виникнення «Родинної світлиці»? Що спонукало записати до школи дітей?

 


Сім’я Залужець:

– Ми – традиційна українська родина. Навіть якщо і почуваємося добре в Італії, та не хочемо втрачати українські традиції, зв’язок із нашою культурою. Прагнемо, щоб наша донька Настя (із своїх десяти років сім прожила в Італії) знала і цінувала своє коріння, не забувала рідну мову. Для нас було справжнім шоком, коли Настя після того, як пішла до італійської школи, почала говорити по-українськи з помилками. Тому українська недільна школа стала для нас порятунком.

Сім’я Павлишин:
– «Родинна світлиця» – це ниточка, яка пов’язує нас із Україною. Важливо, щоб діти не забували, хто ми є, звідки пішли. Пам’ятали та поважали своє коріння.


Родина Мельничук:

–  На чужині важко без спілкування із земляками. А дітям на перших порах нелегко адаптуватися до нових обставин, завести нові знайомства. Тому спілкування і дружба з українськими ровесниками допомагає пережити період становлення.


– Яку роль у їхньому житті відіграє «Світлиця»,  які зміни принесла вона у ваші сім’ї?

Родина Липчук:
–  Коли в неділю усією сім’єю йдемо до церкви, здається, що ти на рідній землі, забуваєш про усі негаразди. Велика радість бачити дітей духовно збагаченими.


Миколка (13 років):

– Я одразу погодився відвідувати недільну школу, бо для мене є найважливішим бути разом із моєю сім’єю, сестричкою Оленкою, яку я люблю понад усе. Тут я знайшов нових друзів-українців, а також маю можливість навчатись музиці та співу.

Родина Мокринюк:
–  «Світлиця» – це можливість зміцнити родину, зберегти теплі  стосунки, створити спільні інтереси. Це дружба з іншими сім’ями, об’єднаними спільною ідеєю. Ми разом ідемо на Службу Божу, а далі діти – на уроки, а батьки – хто грає футбол чи волейбол, хто просто спілкується. Часто організовуємо спільні обіди, у різних заходах, святах участь беремо усією сім’єю, готуємо один одному сюрпризи.

Мама, пані Дмитрів – Лучі:
– Мій син – фантазер і великий філософ. Хоча я і розмовляю з ним лише українською мовою, серце обливалось кров’ю, що він не говорив нею. Коли йому було 4 роки, я вперше привезла його в Україну, там  він сказав перші слова по-українськи, причому легко і природно вийшло. Запрошую усі українські родини приєднуватися до нас.

Федеріко Лучі (10 років):
–  Моя мама дуже сумує за Україною, часто плаче. Я дуже люблю мою матусю і не хочу, щоб вона сумувала. У школі мені подобається, тут я вчуся маминої мови. Тільки шкода, що у тут нема хлопчиків мого віку…

Батько, синьйор Лучі:
– Я радий, що наш син із задоволенням відвідує школу, є її активним учасником. У його жилах тече кров двох культур – української та італійської. Я люблю та поважаю мою дружину, розумію, що ностальгію не вилікуєш. У нас усе порівну: і біль, і радість.
Якби не школа, я б ніколи не мав таких друзів…

Тут так багато цікавого, маса різних занять і танці, і співи, і художнє читання, – розповідає  Аня. У школі час летить – не помічаєш. Усе добре, але бракує гарно облаштованого стадіону, – додає
Микола, а Марта зовсім не заздрить ровесникам, які усю неділю гають перед телевізором чи комп’ютером. Їй приємно побути у цей день із родиною. Люба знайшла тут нових друзів і дуже щаслива з цього. Неділю чекає із нетерпінням, щоб зустрітися із ними – за тиждень назбиралося багато новин!

Як італійські діти ставляться до ваших захоплень?

Друзі Настусі дивуються, коли бачать фото із наших свят, заздрять, а Анечки – з повагою говорять про її недільне заняття. Вона ж знає більше за них. Федерікові кажуть: «Чудово! Іще одну мову знаєш!» А приятельки Юлечки із захопленням слухають розповіді – не усім щастить бути королевою чи феєю, як на святі у «Родинній світлиці». Марта ділиться, що у її італійських ровесників нема таких близьких стосунків із батьками.
На завершення ми звернулися до господині та хресної мами «Родинної світлиці» пані Мирослави Горбенко.

– Я дуже вболіваю за поширення української культури, збереження традиційної української родини, – каже вона. – Та одного ентузіазму замало для подальшого розвитку школи. Велику підтримку наша організація має від товариства Свята Софія та особисто від отця Михайла. Також на наші звернення відгукуються інші українські асоціації Риму. Сподіваюсь, що у майбутньому на нас звернуть увагу і на високому рівні, і з українського, і з італійського боку.

Світлана КОВАЛЬСЬКА

7 років за зґвалтування

На Святі кави у Львові еспрессо готував італійський маестро кави