in

Золота нитка життя української вишивальниці у Римі Галини Чухаль

У Києві, в Національному музеї літератури до 20-річчя Незалежності України  було представлено виставку вишитих картин колишньої волинянки, а нині жительки Італії Галини Чухаль.

 

Представили вишивальницю а також презентували її книги-альбом «Моя душа» Тетяна Кузик, додатковий радник мера Рима та Світлана Ковальських, представник від Асоціації «Українські жінки в Італії».

Теплий промінь наприкінці літа

Невеличка, освітлена променями сонця кімната, прибрана неперевершеними роботами. На картинах полум’яніють маки… Ось їх цілий оберемок. Так і хочеться підійти ближче, торкнутися й переконатися, що вони навіть не акварель, а звичайний хрестик. Кольори підібрані настільки майстерно, що на відстані ледь відчутно квітковий аромат…

Галина Чухаль помітно хвилюється. Та й не дивно: десять літ як волинянка залишила рідний поріг і волею долі поїхала до Італії. Живе й працює вона в Римі. Але ж Україна назавжди в її серці. Вона нею живе і марить. Аби не загубитися серед світу, взяла до рук голку з ниткою і почала вишивати.

– Цинтрифуга життя так розкидає українців по світах, що потім тяжко їх зібрати до разом. – говорить Іван Драч. – Та коли є такі рідкісно обдаровані люди як пані Галина, ми переконуємося: українці були, є і будуть на цьому білому світі. Ось вам приклад – знайшла ниточку золоту і вишиває. Ще раз переконуюсь, що жіноча душа незнищима. Здавалося б чоловіки уже здалися, а жінка не здається: то піснею, то борщем, то рушником зачарує…

Тетяна Кузик, радник мерії міста Рима погоджується, що мистецтво поєднує й зближує душі всіх народів: «Пані Галина давно мріяла про виставку в рідній Україні. – Одна справа влаштувати виставку в Римі, Мілані. Це – досить престижно, але – це не Київ, не Україна. Ця виставка стане містком для налагодження зв’язків між двома країнами. Ми готові прийняти під час проведення Днів України в Римі наших талановитих земляків, аби показати світові наші таланти».

Галина Чухаль із задоволенням прийняла лист подяки від Міністра культури України Михайла Кулиняка.

Таємниця душі

Її життєвий шлях не був викладений пелюстками троянд. В сімнадцять Галина залишилася сиротою. Батько загинув на війні. Маму підкосила хвороба. А вона з двома молодшими братами. Мисткиня не любить згадувати прикрі сторінки життя, легко їх перегортає, усміхається новому дню, радіє новим друзям, творить нові картини.

Час від часу Галині снився один і той же сон. Снилася мама Марія. Під вікном садочок. В кімнаті затишно і чисто. І мама… сидить у біленькій хусточці, вишиває і з сумом дивиться на Галину. Проснувшись, довго не могла прийти до себе. І раптом  – прозріння: Галина побачила маки. Маки, які нагадали їй маму й дитинство. Швидко знайшла полотно, нитки й голку. Це сталося зовсім недавно, років сім тому. Її перша робота так і називається «Квіти мого дитинства». Певно це було материнське бажання й благословення. Мама гарно вишивала, а Галина їй допомагала, носила роботи на продаж. Шкодує, що нічого не залишилося з її робіт в спадщину, хіба що ось невичерпний талант.

Життя коротке – мистецтво вічне

Рим, Неаполь, Мілан і нарешті Київ… Це міста, в яких проходили персональні виставки Галини Чухаль. Вона виставляла свої картини серед італійських художників, скульпторів та майстрів художнього фото у престижній галереї «Ла Пінья» у Римі. Всі виставки авторка присвячує своїй матері Марії Лавренюк. Репродукції картин відомих художників, квіти, натюрморти, звірі, птахи… У кожен твір Галина вкладає душу та невичерпну любов до людей. Роботи наповнені позитивною енергетикою. Жодної картини вона не продала: «Моя мета – створити якомога більшу колекцію і показувати її світу, аби люди знову і знову раз відкривали для себе Україну й українців, ще не раз переконувалися які ми талановиті. А наш класичний український хрестик дає можливість так варіювати ниткою, що картини видаються об’ємними й ніби узір на них оживає» – Розповідає майстриня.

На столику квіти й книга з відгуками. «Ваші роботи – живі, яскраві, інтелігентні і глибокі. Такі як ви. Творіть і надалі, щоб кожен хрестик, кожен рух голкою оживляв канву, на якій ви вишиваєте» – Леся Горова, заслужена артистка України.

У планах майстрині – серія картин «Коні мої, коні». А ще є мрія створити колекцію ікон святих. До цього вона ретельно готується, шукає внутрішній спокій у своїй душі. До цього треба прийти. Найперші її критики й помічники – донька Маргарита та онук Олексій.
«Квіти мого дитинства», «Вечірній Київ», «Дубовий гай», «Світанок над морем», «Японські мотиви», «Ностальгія»… Хочу визначитися, яка з робіт мені більше подобається. Важко й несправедливо, бо в кожному творі – її душа, неповторність, тепло рук й любов до України.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ,
член Національної спілки журналістів України,
лауреат мистецької премії «Київ» імені Анатолія Москаленка
Фото автора

Флоренцію визнали найсмачнішим містом Європи

В Італії подружня зрада офіційно каратиметься великими штрафами