in

Перетворення на істоту без прав: про українських заробітчан у “Семи вітрах Італії”

Мало в Україні сіл та міст, із яких не поїхав хтось на чужину. П’ять мільйонів наших співвітчизників (а це — кожен дев’ятий) живуть за кордоном. Це офіційні дані, які враховують лише тих, хто проживає поза батьківщиною легально. Насправді українських емігрантів набагато більше. Тетяна Шевчук, авторка книги «Сім вітрів Італії», стверджує це з упевненістю, тому що входила в їх число.


 
Тетяна 15 років тому перетнула кордон Італії і через вісім днів iз туристки перетворилася на «кландестинку» — так називають іноземців, які, не маючи відповідних документів, перебувають у країні нелегально. Це був 2001 рік. В Україні починалася масова еміграція за кордон iз метою пошуків  роботи. Пише “Україна молода“.
 
Бо наша мізерія досягла кульмінації. У результаті авантюрних реформ, а потім всеохопної блискавичної приватизації багато людей не мали роботи, а хто й мав — місяцями сидів без зарплати, без пенсії, втративши всі збереження, і з цінами, що виросли лише в 1992 році у 22 рази (!).
 
У тому суспільному хаосі українці пробиралися вперед навпомацки. Почався масовий виїзд на заробітки за кордон.
 
«Від тих, що поїхали раніше, ми знали про труднощі, що нас чекали. Інформацію передавали з уст в уста. (Інколи навіть розповідали жахливі речі про зникнення людей або примусову проституцію). Ми були внутрішньо готові переносити труднощі.
 
Але реальність виявилася гіршою. Не в її екстремальних проявах (проституція, мафія — з цим, на щастя, я не зіткнулася), а в її звичайному щоденному протіканні. Виявилося, що ми не були готові психологічно до становища майже слуг, до експлуатації, до перетворення на істоту без прав.
 
Довелося багато зазнати, багато пережити — неприкаяність і самотність супроводжували постійно. А крім того, менталітет, традиції, спосіб життя, культура спілкування істотно відрізнялись.
 
Усе було інше… Краще чи гірше? Наша слов’янська натура схильна до захоплення і переймання всього іноземного. І до заниженої самооцінки. І тому поспішна відповідь на це питання не могла бути об’єктивною», — пише авторка.
 
Сім років — із 2001-го по 2008-й — перебуваючи в Італії, Тетяна Шевчук вела щоденник. Ті спостереження і роздуми й стали основою книжки «Сім вітрів Італії», яку минулого року видав київський видавничий дім «Персонал».
 
Розповідаючи незгоди особисті і багатьох інших українок у чужій землі, а також описуючи італійську сім’ю, різні аспекти людських взаємовідносин, суспільне життя, системи освіти та охорони здоров’я, протиріччя і контрасти між Північною і Південною Італією, виникнення сентиментальних історій між представниками різних націй і, нарешті, співставляючи український та італійський менталітети, — авторка намагається дати відповідь на запитання, де ж українцям ліпше — на Батьківщині чи на чужині.
 
Том щоденника вийшов немалий — 600 сторінок. Його авторка рекомендує почитати й дітям, матері яких свідомо вибрали незгоди і біль чужини заради їх майбутнього: щоб вони були свідомі сили любові їхнiх матерів; щоб знали, які випробування пройшли українки, яким за висловом одного з персонажів книги, за здатнiстю на самопожертву нема рівних у Європі.
 
Тетяна Шевчук, якій уже трохи за шістдесят, дипломований філолог. Вона й понині перебуває в Італії, працює баданте (догляд за старими і хворими).

Олімпійська мода: кращі і гірші вбрання гімнасток на Іграх у Ріо

Жіноче щастя українки із італійським мафіозі