in

Позитивна еміграція

Про неї вже дуже багато сказано, написано і пережито. За останні кільканадцять років вона оселилася в такій кількості голів і сердець, що часом здається чимось натуральним або єдино можливим. Еміграція. Нехитре слово, яке приводить в дію складний механізм. Часто про неї говорять зі смутком, з гіркотою, а от чи можна поставитися до цього явища позитивно?

Святі емігранти

Взірцем емігрантів всіх часів, як пише Папа Пій ХІІ в Апостольській конституції «Exsul Familia», є Свята Родина. Марія з Дитятком Ісус та Йосипом свого часу були змушені втікати з рідної землі до Єгипту, тобто стали тимчасовими емігрантами. Деякий час був емігрантом і святий Павло, який велику частину свого апостольського життя провів в чужих країнах, проповідуючи Добру Новину про Христа спочатку своїм землякам, а потім і поганам. Таким чином він став прототипом душпастиря еміграції.


«Люди в дорозі»

Церква називає емігрантів «людьми в дорозі», а саму еміграцію – специфічним явищем, пов’язаним з шуканням кращих умов життя, яке вписане в людську суть. Тому право до еміграції Церква називає одним з натуральних прав людини. Кожна людина має право до еміграції в подвійному значенні – як право залишити власну країну та право оселитися в іншій країні, шукаючи кращих умов життя. Адже ціла земля – це дім дітей Божих, дарований нам Небесним Отцем, спільна земна Вітчизна. А оскільки в Христі немає ні юдея, ні грека, не повинно бути також і перешкод для того, щоб могти вільно жити скрізь там, де людина має відповідні умови для гідного життя.

Вища планка

Одна з найвиразніших рис сучасного світу – це його динамічність та рух. Люди багато подорожують і не лише з села в місто, а й з країни в країну. Вже минули ті часи, коли світ можна було розглядати тільки через скло телевізійного екрану, тепер його можна торкнутися і захотіти туди перенестися. Людина хоче жити там, де краще, отримувати за свою роботу більше, мати більше можливостей для себе та своїх дітей, і це природно. Хтось їде у світ по шматок хліба, хтось по освіту, а хтось заради високої культури, в якій легше розвиватися у своїй людяності.


Люди-дерева

Серед всіх емігрантів у світі (яких близько 200 млн. осіб) значну групу становить молодь віком 15-25 років. Запалені молодечим ідеалізмом, вони готові до випробувань, амбітні та бунтівничі, а найважливіше – дуже молоді. Звички, друзі, родина, страх перед невідомим – все це з’являється пізніше, з віком. Ми вростаємо корінням, дорослішаючи. Бо люди – це все ж таки дерева, а не перекотиполя. Цим сильно переймається Церква, усвідомлюючи, що люди в еміграції часто здобувають багато економічних переваг, але болісно відчувають втрату культурної та релігійної тотожності.

Краще завтра

Всі християни живуть для кращого життя після смерті, називаючи своє земне життя паломництвом в дорозі до Дому Отця. Кожен емігрант зважується стати людиною в дорозі заради кращого завтра для себе і тих, кого любить. Щоб стати заможнішими, впевненішими в собі, просто щасливішими, бо саме щастя – це остаточна мета всіх наших зусиль. Всі ми маємо завдання змінюватися і вдосконалюватися духовно. Те, в яких умовах живемо – повинно нам в цьому допомагати, тож якщо еміграція стає єдиною можливістю для того, щоб змінити себе та світ навколо на краще – вона потрібна і виправдана.


Шанс чи випробування?

Еміграція – це не лише загрозливе явище, з якими пов’язано безліч мінусів та небезпек, про які так часто чуємо та говоримо. Церква навіть просить про те, щоб відкидати всі ті оцінки, які бачать в еміграції лише негативи, пригадуючи нам, що еміграція – це великий дар для світу. Висока вартість цього дару полягає насамперед в тому, що міграція дозволяє на зустріч найрізноманітніших культур, стає поштовхом до діалогів і створює можливість зустріти в особі ближнього самого Христа. В особі емігранта приходить ціле багатство його мови та народної традиції, інший спосіб бачення світу, а це нас взаємно збагачує, перевіряє нас на людяність та здатність до солідарності.

Бути чи не бути

Чи потрібно емігрувати? Кожен сам собі повинен відповісти на це запитання. Я лише пробувала показати, що залишення рідної домівки заради пошуку кращих умов життя не обов’язково має бути вимушеним злом, а може стати ще й шансом до кращого життя. Але для цього існує одна, але гіпер-важлива умова – людина в дорозі повинна мати провідника, бо та дорога таки складна і заплутана. Найважчою дорогою можна дійти до мети тоді, коли цей провідник – Христос.

 

Джерело

Мер оштрафує матюкальника на 200 євро

«Самореклама держави»: понад 9 мільйонів гривень на формування іміджу України у світі