in

Рецепт для влади – що робити з українською діаспорою

Для ефективної роботи з діаспорою Україні варто впровадити посаду спеціального уповноваженого (урядового чи президентського) і відмовитися від підтримки застарілих маргінальних організацій, які, крім гучної – колись – назви, нічого більше не мають.

За 20 років незалежності Українська держава не спромоглася вибудувати ефективної моделі співпраці зі своєю діаспорою. Зроблено лише формальні речі: є посвідчення закордонного українця, але бракує ефективних системних кроків. Діаспора не допомагає розв’язувати проблеми держави, а держава не бачить проблем діаспори.

Українська діаспора представлена багатьма організаціями. І найстарші з них намагаються монополізувати свій вплив, мовляв, вони єдині вповноважені представляти закордонну громаду українців. Хоча насправді це давно не відповідає дійсності.

Для прикладу, візьмемо незмінного президента Світового конгресу Українців (СКУ) і Українського конгресового комітету Америки Аскольда Лозинського. З 60-х років ця організація ставила собі за мету боротьбу за незалежність України. І робила це не без допомоги уряду США. Після проголошення незалежності ось уже 20 років вони не можуть знайти собі гідного місця. Тому, з висоти прожитих за кордоном років, вважають за можливе вчити керівників Української держави демократії, давати поради, впливати на політичні процеси в Україні й вимагати підтримки з державного бюджету. Це замість того, щоб допомагати українській владі відстоювати національні інтереси держави у США.

Я не можу собі уявити, щоб представники СКУ пікетували Білий дім з вимогою скасувати візовий режим з Україною, полегшити торгівлю чи надати підтримку валютному курсу гривні. Це – не їх інтереси, етнічних українців, але громадян США. Це – інтереси громадян України, незалежно від національного походження.

І навряд чи інтереси громадян України обстоюватимуть ті, хто отримує фінансування Держдепартаменту США. Хто платить – той і замовляє музику.

За 20 років незалежності, наскільки мені відомо, у керівництві СКУ не з`явилося жодного нового обличчя. Ротація відбувається між одними й тими самими людьми: це Аскольд Лозинський, Михайло Савків, Тамара Галло (Олексів), Лариса Кий. Цікава деталь – Лозинський, який критикує родинні зв’язки в Україні, залучив до роботи в СКУ свою дружину, сестру й племінника.

Які інтереси «старої діаспори»? Крім впливу на політику в Україні, вони завжди охоче заходять до кабінетів високих начальників США разом з членами офіційних делегацій України. Це підвищує їхній статус у Америці. Ніколи не розумів, навіщо наші дипломати включають їх до списків. Представники «старої діаспори» не пов’язують своє майбутнє і майбутнє своїх дітей з Україною. Їхнє майбутнє визначає успішність політики США, а не України.

Тим, хто хоче вчити Україну, як правильно жити, варто передусім отримати український паспорт. А краще – українську прописку. Як це зробив Роман Зварич.

Чим тоді має насправді займатися діаспора?

Чи не найкращий приклад – діаспора Ізраїлю. Євреї, які живуть у США, ніколи не дозволять Держдепартаменту зробити недружні для Ізраїлю кроки на Близькому Сході. Вони вважають своїм обов’язком покращувати імідж своєї історичної батьківщини у США, незважаючи на те, який паспорт носять у кишені.

Що Українська держава має зробити, щоб мати принаймні схожі успіхи й ефективно співпрацювати зі своєю діаспорою?

Варто припинити підтримку «старої діаспори», на яку спиралася зовнішня політика України перших років незалежності, і за інерції – останні 20 років.

За цей час чимало змінилося на мапі світового українства. Постали нові численні й потужні діаспори в Росії, Польщі, Ізраїлі, Італії, Іспанії, Португалії і навіть у США. За кілька років вони завершать оформлення й матимуть юридичні структури, покликані захищати їхні інтереси.

І тоді, можливо, ми побачимо пікети нашої діаспори під будинком уряду ЄС «Берлемон» у Брюсселі з вимогами врахувати європейські національні інтереси України – скажімо впровадити безвізовий режим, зону вільної торгівлі чи вільний рух робочої сили.

Щоб так сталося, українська влада має не проґавити процес формування цих діаспор і активно їх підтримати. Інструментом може стати інститут урядового або президентського вповноваженого зі зв’язків з діаспорою. Можливо, це не найважливіша реформа з тих, які намагається впровадити влада. Хоча реформування політики влади до української діаспори в умовах глобалізації може стати простим та ефективним кроком, який надасть суттєву підтримку дипломатичним зусиллям з відстоювання національних інтересів України.

 

Кость Бондаренко,

директор Інституту української політики

І покажем, що ми, браття, — об’єднана сила. Відлуння V Всесвітнього форуму українців

Куди і чому зникають безвісти заробітчани