in

Римські канікули Лідії Оболенської

Лідія Оболенська, талановита вінничанка прославилася тим, що ще зі школи почала зніматися у фільмах. Найбільш відомі з них – телесеріал “Завтра буде завтра” та фільм “Помаранчеве небо”. В обох картинах нашій землячці доручили провідні ролі. Вона майстерно справилася з ними. Лідія закінчила  Римську академію кіно. З 16 студентів-першокурсників вона єдина іноземка. Канікули провела у Вінниці, у мами й бабусі. Під час спілкування з нею приємно вразила така деталь: Лідія дуже щира. І жодних натяків на “зіркову” хворобу…

 

ФОТОГАЛЕРЕЯ

Якби ще трохи грошей меценатів…

Мама майбутньої акторки, Катерина Олександрівна, зустріла доньку гарною новиною: у новому році їй пообіцяли ще одну стипендію. Протягом першого курсу Лідія Оболенська отримувала іменну стипендію від Вінницької міської влади: щомісяця їй виплачували тисячу гривень. Тепер ще одну тисячу гривень на місяць пообіцяла долучити облдержадміністрація. Начальник обласного управління інформаційної політики Світлана Василюк підтвердила цей факт. Оболенські раді та вдячні за таку підтримку. Але, якщо говорити відверто, названої суми вистачить лише на оплату за житло. Якби ще трохи грошей від меценатів…

А без підробітків, зізналася Лідія, все одно не обійтися. Без них вона б не зуміла жити і навчатися у “вічному” місті. Рим, за її словами, найдорожче місто Італії.

– Зате, – усміхається своїми карими очима дівчина, – там завжди сонце і люди безтурботні, принаймні, вигляд у них такий.

За 3-кімнатну квартиру – 1,5 тисячі євро на місяць

– Ми вп’ятьох винаймаємо трикімнатну квартиру, – каже Лідія. – Будинок новий, але не в центрі Рима. За оренду сплачуємо 1,4 тисячі євро, плюс ще 250 євро за комунальні послуги. На кожного припадає в середньому 320-350 євро на місяць.

Тому вінничанка на вихідні працює офіціанткою в ресторані. Але не в столиці. Тут, каже, непросто влаштуватися на роботу. Її місце підробітку знаходиться приблизно за дві години їзди від Риму. Заступає на зміну о 10-й ранку в суботу і закінчує роботу у неділю о п’ятій вечора. За це їй платять сто євро. Лідія більше рада тому, що може досхочу наїстися.

В академії також є безкоштовний обід. Щоправда, один раз на день. Про те, що доньці частенько доводиться залишатися впроголодь, мати дізналася випадково. Лідія якось обмовилася, що просила позичити грошей у сусідки по кімнаті. Бо дуже в той вечір хотілося їсти. Катерина Олександрівна каже, що не могла після цього стримати сліз. Ліда заспокоїла маму тим, що знає, заради чого терпить негаразди. – Зате я на дуже гарних правах у порівнянні з нашими заробітчанами, – каже дівчина. – Навчаюся в престижному вузі, до мене гарно ставляться, цінують мій талант. Хоч буваю голодна, бо багато сил забирають практичні заняття, а вони домінують у розкладі. Усним є лише один предмет – історія кіно, все решта – практика, зате почуваюся вільною, незалежною.

Інколи Ліда їздить в гості до своєї знайомої. Ще під час навчання в школі Оболенська проводила в Італії канікули. Її приймала жінка, у якої нема своїх дітей. Дотепер підтримують між собою зв’язки.

– Я для неї, як донька, – каже Лідія. – Працює моя знайома секретаркою. Заробітки невеликі. Але дорогу мені завжди оплачує. А це теж немало. Їхати до неї з Рима приблизно стільки, як з Вінниці до Києва, а білет в один кінець коштує 22,5 євро.


Ми все одно багатші від італійців

– У Вічному місті все дуже красиво, – продовжує Ліда, – але ця краса мені швидко набридла. Бо вона показна. За нею – порожнеча, не відчувається душі. Так, римляни безтурботні, веселі. На відміну від нас, не думають, де взяти грошей на прожиття. Можуть годинами сперечатися, що мають готувати на обід. Такі вже вони гурмани. Але при цьому набагато бідніші від нас духовно.

Наприклад, майстерність їхніх акторів полягає в тому, щоб, граючи роль, робити все так, ніби тебе це не обходить. Тобто, всі негаразди, чи негативи не повинні завдавати тобі особисто неприємностей. У нас, як і в росіян, усе навпаки – ми кожну роль пропускаємо через своє серце і душу. І вони це належно оцінюють. Російська школа кіно, стверджує Лідія, має в Італії високу оцінку.

– Коли в кіноакадемії дізналися, що я одночасно поступила в ГІТІС, із здивуванням запитували: “А чому ж ти тоді сюди приїхала, а не залишилася в Москві?”

Дух тієї Італії, яку пані Лідія бачила раніше в італійських фільмах, відчувається в людей середнього і старшого покоління. Молодь уже інша. Надзвичайно розкута.

– Попервах для мене було дивним те, як мої італійські ровесники спілкуються запанібрата з викладачами, – каже Лідія. – До них звертаються лише на “ти”, телефонують на мобільний, запрошують в гості. Інколи незрозуміло, хто студент, а хто викладач. Ні в Києві, де я трохи навчалася на кіностудії імені Довженка, ні в Москві, де опановувала майстерність актора у Щукінському училищі, такого нема.

Зате їй дуже подобається, що в Римській кіноакадемії студентів майже не критикують. Навіть тоді, коли щось не вдалося.

– У нас за подібне можуть, як кажуть, переламати через коліно. Тобі здається, що через твою невдачу життя зупиниться, – ділиться думками Оболенська. – У них дають можливість розкритися усім твоїм талантам без натиску на тебе.

Мій перший фільм може бути без слів

Лідія мріє про свій перший фільм. Хоча опановує в академії акторську майстерність, але використовує кожну нагоду, аби послухати лекцію з режисури. “Я відчуваю, що в мені проростає режисер,” – усміхається співрозмовниця. Дівчина уже готується до створення власного фільму. Крім начерків сюжету, вона робить багато фотознімків. Їх уже зібралося стільки, що викладачі академії радять Оболенській улаштувати персональну фотовиставку. Можливо, колись вона це зробить

– У моєму першому фільмі не буде проблем. Глядач не побачить там негативу, якого й так достатньо в нашому житті, – ділиться задумами Оболенська. – У ньому домінуватиме любов. Може це звучить банально, але саме на цьому почутті тримається світ. Картина може бути без слів. Я хочу подарувати глядачеві щось дуже світле й чарівно-казкове…

До своєї гри в уже знятих фільмах Оболенська ставиться критично. Каже, що нині добре бачить, що на екрані непрофесійна акторка. І це при тому, що про її ролі в кіно уже тоді гарно відгукнулися і Ада Роговцева, і Богдан Ступка, та й інші “метри”, з якими разом знімалася Оболенська.

На запитання, де мріє зніматися після навчання, Лідія відповіла так: “Там, де буде цікаво, де будуть гарні режисери, цікаві ролі. Місце не має значення. До речі, уже з третього курсу студентів Римської академії кіно залучають до зйомок у фільмах. З таким характером і наполегливістю, як у Лідії, можна не сумніватися, що наша землячка неодмінно заявить про себе у світовому кіно. А поки що хочеться побажати студентці-другокурсниці якомога рідше залишатися… без вечері.

Джерело: http://vn.20minut.ua

Держава вважає закордонних українців небажанними

По допомогу у скрутну хвилину в Італії, слід звертатися у Centro d’ascolto