in

Українська економіка не поверне емігрантів?

“Виїжджати за кордон у нас завжди було більш модно, ніж повертатися” – ця фраза відомого болгарського письменника Веселіна Георгієва, на жаль, стає дедалі актуальнішою і для України. Оскільки кількість українських емігрантів на сьогодні коливається від 2,5 до 7 мільйонів чоловік. Чверть із них, згідно з прогнозами фахівців, ніколи не повернеться на Батьківщину. Аби з’ясувати причини цієї ситуації та можливе вирішення проблеми, згадаймо про історію, або ж так звані хвилі еміграції.

Перша хвиля еміграції охоплює кінець ХІХ – початок ХХ століття, коли безземельні селяни Галичини прямували до США, де влаштовувалися на шахтах і фабриках. Вони мріяли повернутися із заробленими грошима до рідних осель, придбати землі та загосподарювати. Період другої хвилі припадає на революційні, міжвоєнні події 1920-30-х років. Він був спричинений ідеологічним тиском з боку тодішньої влади. Те ж саме можна сказати і про третю хвилю (Друга світова війна). Проте тоді еміграція була порятунком, єдиним шляхом вижити в жорстких умовах політичного диктату. З початком горбачовської “перебудови” розпочалася так звана четверта хвиля еміграції.

Коли ж Україна здобула незалежність і нібито постали всі умови для реалізації трудового потенціалу народу, еміграція стає масовим явищем. Як стверджують історики, четвертий еміграційний потік значною мірою повторює першу хвилю – заробітчанську. Натомість у наш час в окремих випадках до 90 відсотків емігрантів становлять жінки, які прагнуть прогодувати чоловіка з дітьми. Останнім часом спостерігається так званий мультиплікаційний ефект, коли слідом за одним на заробітки виїздять сім’ями і навіть селами. Щоправда, залишитися за кордоном назавжди збираються далеко не всі. Проте, за підрахунками зарубіжних дослідників, 25 відсотків будь-якого потоку трудової еміграції – це незворотна еміграція. “Людина їде на півтора-два роки, щоб заробити певну суму грошей, – пояснює дослідниця Олена Малиновська, – однак, повертаючись, витрачає її протягом року в Україні на навчання дітей, житло тощо. І що залишається? Знову їхати туди. Адже лише одиниці зважуються заснувати свій бізнес або вкласти кошти в українське виробництво”. За словами пані Малиновської, так чи інакше, а систематичне і досить тривале перебування за кордоном призводить до незворотної еміграції.

Відтак українська робоча сила в Росії, що надходить переважно зі східних регіонів, становить мільйон чоловік. Курс на “матушку Росію” тримають 40 відсотків трудових емігрантів із Східної України. А от жителі Західної України (60 відсотків) віддають перевагу країнам Західної Європи (Греція, Іспанія, Італія, Польща) та, звісно, США і Канаді. Мешканці Волинської і Рівненської областей змушені реалізовувати себе у сусідній Білорусі.

Однією з причин окресленої проблеми є й незручність з одержанням закордонних паспортів. За інформацією Держдепартаменту громадянства та еміграції МВС України, на сьогодні подібний документ оформлюється на 10 років, однак мета поїздки та країна в ньому не зазначаються. Утім, з метою перешкодити торгівлі людьми Держдепартаменту доводиться вдаватися до дещо незаконних методів. “Якщо наші працівники бачать, що приходять оформлювати паспорт зовсім молоді дівчата, нам доводиться з’ясовувати мету поїздки, хоча це й не передбачено нормативними документами, і пояснити дівчині можливі наслідки такого не завжди обдуманого рішення”, – розповідає представник Держдепартаменту Сергій Губський.

Проте на цьому проблеми з паспортами не вичерпуються, оскільки в східних областях України режим “прозорого контролю” ускладнює нагляд за рухом робочої сили прикордонниками і міліцією. Відтак заробітчани емігрують як туристи на кілька тижнів, а потім, якщо пощастить, легалізуються, якщо ні – будуть затримані і депортовані. Однак надто активних бажаючих залишитися там і депортація не може спинити. Громадяни кілька разів перероблюють паспорти і їдуть знову, під новим прізвищем.

Утім, зрозуміти емігрантів, з огляду на нинішню економічну ситуацію, що особливо не покращилася з приходом нової влади, цілком можливо. Проте не завжди найкращим виходом з економічних негараздів є праця за кордоном, яка поступово перетворюється на спосіб життя. Однак, щоб зважитися на боротьбу за виживання в нашій поки що не багатій державі, потрібно мати віру в українське законодавство, яку з відомих причин ніхто не має. Тож наразі помаранчева революція якщо і змінила ставлення емігрантів до України, то лише в політичному, а не в економічному аспекті. А тому, на жаль, повертатися до України на даний час зовсім не модно.

Віталій Маргалик http://h.ua

“Наші” – випуск присвячений українцям в Італії (Частина 2)

Венеція. Українці відзначили 150 річницю об’єднання Італії