in

У Колочаві відкрито перший в Україні пам’ятник заробітчанам

8 травня у рамках святкування Дня села у гірському смт Колочава Міжгірського району Закарпаття урочисто відкрито перший в Україні пам’ятник заробітчанам. Автором ідеї та меценатом став народний депутат України Станіслав Аржевітін. У цьому селі він народився і виріс.

– До рідної Колочави приїжджаю регулярно, спілкуюся з односельчанами. На жаль, новини про смерть когось із колочавців на заробітках є частими. Цей пам’ятник є живим і мертвим, – розповідає Станіслав Аржевітін, 50 років. Він одягнутий у костюм та вишиванку. –  Після проведення дослідження у селі  статистика виявилася просто вражаючою: за останні 50 років загинуло на чужині понад 100 колочавців. Тобто, кожного року гине у середньому по дві людини. В основному це молоді хлопці та чоловіки у розквіті сил. І не помічати цього не можна – бо це теж фронт, лише трудовий. Причини смертей заробітчан різні: порушення правил техніки безпеки, нещасні випадки, стан здоров’я та інші.

– Проблема заробітчан не є проблемою колочавців, – веде далі. –  Це проблема всеукраїнська. Хоча держава і має забезпечити своїх громадян працею та гідною заробітною платою, та цього не робить. Натомість люди самі їдуть у світи, знаходять роботу, важко працюють, ризикуючи своїм здоров’ям і життям. На заробітках перебуває від шести до восьми мільйонів українців. Зверніть увагу: заробітчани в Україну привозять та надсилають щороку по 6-8 мільярдів доларів! За ці кошти будують житло, забезпечують сім’ї. У нашій державі заробітчани можуть розраховувати тільки на себе.

Колочава – гірське селище. Його оточують гори і полонини, на них лежить сніг ще і зараз. Проживає тут 7,3 тис.чол.

– Влітку тут можна зустріти тільки людей похилого віку та дітей, працівників бюджетної сфери. Решта – їдуть на заробітки у Київ, Росію, Італію, жінки – на сезонні роботи сапати буряки. Орних земель мало. У нас можна виростити картоплю, квасолю, якусь городину. Тримаємо якусь худобину, так і виживаємо, – розповідає сільський голова Юрій Хланта, 41 рік.

Скульптурна композиція “Пам’ятник заробітчанам” стоїть у центрі села, на автобусній зупинці.

– Місце символічне, адже звідси не одне покоління колочавців проводжало своїх рідних на заробітки. Колочавці 300 років поспіль їдуть на заробітки, аби прогодувати свої родини, – каже скульптор пам’ятника Петро Штаєр. – Композиція відтворює сумну картину прощання чоловіка з сім’єю: голова сім’ї із торбою на плечі вирушає у світ далекий та невідомий, його на прощання обіймає маленька донечка. Поруч стоїть вагітна дружина із дитятком на руках, заливаючись сльозами.

Збоку на плиті викарбувано сто імен загиблих на заробітках колочавців.

На відкриття пам’ятника прийшло понад чотири тисячі людей. П’ятеро юнаків стоять у колі. Лузають соняшникове насіння. Найбільш говірким з них видається 17-річний Юрій Шандор. Цьогоріч він закінчує навчання у місцевій середній школі. Каже, що планує піти вчитися у Київ, хоче стати міліціонером.

– Батько їздить на заробітки в основному до Москви, на стройку. Минулого літа і я там працював 2,5 місяці, – розповідає Юрій. Про те, скільки заробив і на що витратив, хлопець не хоче казати.

Петро Шимоня, 61 рік, та Василь Шмулига, 70 років, розповідають, що все життя по сезонах їздили у різні області України, здоров’я підірвали. Пенсії отримують мінімальні.

Коли почалася концертна програма “Заробітчани”, на стадіон ринули люди. З натовпу до сцени підходять заробітчани з рюкзаками, торбами, куфрами (чемоданами), бубеном, баяном. Проводжають їх заплакані дружини, діти.

– Няню, купіть ми цукру, – дівчинка років семи смикає батька за рукав.

– А мені, няню, купіть телефон, – кричить у жовтий мікрофон трохи старший хлопець.

– Добре, діти, лиш би вдалося заробити дашто, – втішає батько своїх дітей, гладить їх по головах.

– Анцьо, спрагуйся добре, не гуляй з сусідом. Не найди ми ганьби у селі, – наставляє чоловік у капелюсі повногруду дружину. Вона, як і решта жінок Колочавського народного театру, вбрана у народний костюм. На голові – квітчаста хустина.

Одна група заробітчан каже, що їдуть на стройку, друга – у Київ грати на весіллі депутатської дочки.

Чути звуки мотору. Підходять двоє хлопців, тримають у руках макет автобуса. На ньому напис “Колочава – Міжгір’я”. “Автобус” заїжджає до кількох ближніх сіл, до салону заходять заробітчани. Один вдає, що п’яний, тримає в руках порожню пластмасову пляшку з-під пива “Зіберт”. Автобус з пасажирами прямує до райцентру.

Невдовзі до Колочави “приїжджають” негри у пошуках роботи. Глядачі широко розплющують очі, діти верещать від здивування. Африканський ансамбль на День Колочави спеціально запросив пан Аржевітін. Екзотичні артисти розважатимуть горян своїми піснями та запальними танцями до півночі. У  20 столітті гірську Колочаву відвідав чеський письменник Іван Ольбрахт, назвавши її “Африкою у центрі Європи”.

Хід сценарію контролює народний депутат Аржевітін особисто, часто перемовляється з ведучою, жестикулює акторам.

– Колочавці зіграли самих себе та показали реалії життя закарпатців. Закарпаття – це край заробітчан. Заробітчанами стають люди з двома червоними дипломами, – похитуючи головою каже жінка років 55-ти, яка стоїть поруч зі мною. Увесь час, не шкодуючи долонь, гаряче аплодує артистам.

– Станіслав Михайлович сам все це придумав, вчора ввечері провів з акторами репетицію. Виконує роботу сільського голови: робить дуже багато для популяризації рідної Колочави, намагається привабити туристів, розвивати туристичну галузь. Наразі в Колочаві розташовано понад 50 пам’ятних об’єктів і 20 пам’ятників. Також тут працює 10 музеїв, – говорить помічник Аржевітіна Михайло Делеган.

П.С. Того дня у селі урочисто було відкрито меморіальний комплекс. Він присвячений 10-ти місцевим мешканцям, які загинули в Афганістані, виконуючи свій інтернаціональний обов’язок.

 

Тетянa Грицищук

http://zakarpattya.net.ua

До теми:

Пам’ятник заробітчанам встановили на Закарпатті (Відео)

Запрошуємо взяти участь в опитуванні: В Україні планується встановлення вже другого пам’ятника заробітчанам. Як ви до цього ставитеся?

Блаженніший Святослав (Шевчук): “Ідея патріархату – це ідея збереження внутрішньої єдності українського народу”

Італійські профіспілки воюють за іммігрантів