in

Чим жертвують батьки-заробітчани

Третина українців працездатного віку шукає кращої долі на заробітках за кордоном. Може, і знаходить, а натомість втрачає найдорожче — порозуміння з власними дітьми. І вже традиційною стала проблема «сирітства» при живих батьках у повних українських сім’ях. Тож цілком забезпечені фінансово діти залишаються практично без батьківського виховання. І така проблема щороку тільки зростає…

Село влітку — чоловіків і хлопців нема. Тільки діти й дідусі. Це не війна, не катастрофа, не рідкісна хвороба, інопланетяни нікого не викрадали… Усі на заробітках. «По роботах». Тепер дівчата дають коханим обіцянки чекати не з армії, а з Москви чи Варшави. Жінки з сумом в очах говорять: «Ото вже мій поїде, то насидимось, наговоримосьѕ», а діти поволі забувають значення слова «тато». Так і триває… Відразу після свят починається «велика міграція». Майже всі здорові чоловіки і молоді хлопці з сумом в очах та рюкзаками на плечах вирушають на вокзали, щоб повернутися на наступні свята з грошима і зрозуміти, що їхні діти ще більше подорослішали. І знову без них.

Бути чи не бути?..  Точніше, де бути?

Дорогою йде заплакана дівчинка. «А мій тато на роботу поїхав. Тепер з мамою його на автобус проводжали. Мама до бабусі пішла, а я додому…» Насті десять років. Батько приїжджає кожні два-три місяці. Приблизно на два тижні. Тож дівчинка за все життя мала змогу спілкуватися з татом не більше двох з половиною років. «Тато сам не хоче їхати, але мусить. Брат із сестрою вчаться — грошей треба. Мама каже, що в Україні і половини того не заробиш, що в Росії на будівництві. От коли старші вивчаться — тато вдома працюватиме. Тільки нескоро це буде».

Середня зарплатня, яку можна заробити в Івано-Франківську, — до двох з половиною тисяч гривень. На одного це вистачає. А якщо молода або, навпаки, багатодітна сім’я? А якщо у когось з дітей перехідний вік, як то кажуть, вступ до ВНЗ чи ще щось таке? Так, безвихідних ситуацій не буває. З економією можна витягнути і так. А якщо хочеться пожити трохи краще? От і залишається вибирати. Де бути: або вдома разом із сім’єю, або на заробітках…

Отож батьки їдуть за грошима, а вдома залишаються діти. Відвикають, а потім не знають, як з рідним татом говорити. «Я взагалі не розумію, як з ним спілкуватися, — каже Оксана, 20-річна жителька села Кричка Богородчанського району. — З маленької пам’ятаю, що батька ніколи вдома нема. Раніше, як з роботи приїжджав, навіть боялися його трохи. Так, ніби хтось чужий прийшов до хати. і хочеться поговорити, порадитися про щось, але не знаєш, як підійти, почати. А він, видно, відчуває те ж саме…»

То що краще: достаток чи повноцінне спілкування з рідними? Чому наших чоловіків (а коли є на кого дітей лишити, то і жінок) так тягне на заробітки? «Ех, та якби ж то тягнуло, а то треба, — каже житель села Пнева Надвірнянського району Микола Струк, заробітчанин «зі стажем». — Спілкування з сім’єю дуже важливе, але що з того, як грошей нема. Як не буде за що гарні туфлі чи куртку купити, то і вони спілкуватися не захочуть».

У кожного своя думка…

«Я спочатку працював на державній роботі, — розповідає житель села Космача, що на Богородчанщині, Ігор Слобідко. — Одружився. Поки було нас двоє — вистачало. А коли народилася донечкаѕ довелося їхати. Так я пропустив першу усмішку, перші кроки, перше словоѕ Гріє душу тільки те, що ні в чому собі не відмовляють ні дружина, ні донька. Але так гірко деколи робиться… Одного разу приїхав, до маленької щось говорю, а вона у плач і до мами. Ховатися. Я тоді сам ледь не розплакався…»

Часто дитина з самого народження звикає, що тато — це той дядько, який іноді приїздить і цукерки привозить. Але навіть «деколи приїздить», — у деяких випадках щастя.

…Коли тато поїхав до Америки, Михайлику виповнилося рівноѕ мінус три місяці. Нині Михайлик навчається у третьому класі, а тата бачив тільки на фотографіях. Дистанційне навчання, звичайно, практикується, але тільки не в стосунках між батьками й дітьми. То про які батьківські настанови можна говорити, якщо дитина дуже рідко, а іноді взагалі не бачить батьків?

«А от я ніколи не залишу свою дитину без себе рости, — впевнений іванофранківець Василь Глушак. — Сім’ї поки що нема, то їжджу, але потімѕ Ні, краще вже трохи бідніше жити, але разом». «Е, та то всі спочатку так думають. Поки ще молоді, — скептично усміхається Микола, — от коли у них діти з’являться, коли трохи попідростають… Почнеться: «а у Марічки є така сукня, я теж хочу» або «а Миколі вже давно велосипед купили, а ми що, гірші?». Тоді й поїдуть. А куди дітися?».

«Побічні ефекти»

«Моїй сусідці недавно квартиру купили, — розповідає жителька Крички Лариса. — Гарна. У центрі міста. Три кімнати. Стоїть квартира тепер. Чекає, поки господиня виросте. Бо ж сусідка у четвертий клас ходить». Квартира — це добре. Якщо не зважати на один маленький «бонус» до квартири — поперекову грижу батька, який на цю квартиру довгі роки тягав цемент на будівництві. А «сусідка», коли трошки підросте, десь при сварці ще дорікатиме батькові, що той не має права їй вказувати. Бачте, все життя бачила його тільки по святах великих, а тепер він на старості літ ще повчати її зібрався. І це ще оптимістичний варіант. Бо тепер чоловіки в Україні до старості рідко доживають…»

Ще один наслідок заробітчанства — рак. Статистика захворювання цією хворобою стрімко зростає. Шкідлива їжа? Шкідливі звички? Так, це теж вносить свою лепту. Але подумаймо: чим дихають на будівельних роботах? Правильно, пилом і хімікатами. Без респіратора (а нащо давати респіратори «мужикам з України»). Місяць дихають, два дихають… А потім це вилазить боком. Точніше — горлом.

То що краще? У бідності разом чи в багатстві окремо? Для кожного відповідь буде своя. Ми просто надіємося, що колись і в Україні можна буде заробляти гідно. А діти нарешті зрозуміють, що нова машина і квартира не такі вже й важливі. Залишається тільки вірити, що хоч хтось зрозуміє і скаже те, що хоче почути кожний батько: «Тату, залишайся вдома. З нами…»

 

Автор: Оксана ВОЛЧИНСЬКА
Джерело: Газета ”Галичина”

У Лівії звільнено італійський буксир, у команді якого був українець

На місцевих виборах у Мілані передбачається низька явка іноземців