in

І Калина в Чужині не квітне… у книжці Олександри Остапової „Пелюстки калинового цвіту”

   У книжкці Олександри Остапової „Пелюстки калинового цвіту” – змальовується життя і працю українських жінок-заробітчанок.

Автор документальних новел – родом з селища Перегінського Рожнятівського району, її доля також пов’язана з гірким хлібом чужини, зокрема Італії. А в минулому жінка – головний лікар Бортниківської сільської амбулаторії, акушер-гінеколог Тлумацької центральної районної лікарні, нагороджена відзнакою „Відмінник охорони здоров’я.” Вже понад шість років перебуває в італійському місті Кампо-Бассо…

До книжки „Пелюстки калинового цвіту” увійшло десять документальних новел, назви яких вже самі по собі при відкривають суть змістової канви видання: „Зустрічі на площі у вільну годину”, „Невигадані жіночі історії”, „Оксана”, „Наталя”, „Ірина”, „Анна”, „Алла”, „Ольга”, „Віра”, „Уляна”. Деякі з них вже свого часу побачили світ у Всеукраїнському літературно-художньому та громадсько-політичному журналі обласної організації Спілки письменників України „Перевал”. Та тільки на перший погляд може здатися, що книжка про українських заробітчанок. Ні, вона про нас з вами, про українські родини і сім’ї, які нерідко вже після повернення своїх годувальниць роблять їх життя на рідній землі ще гіршим, ніж нестерпність чужини.

Жіночі історії із заробітчанського життя в Італії, Іспанії, Греції тощо вагомі передусім своєю гіркою правдою: калина у чужині навіть не росте, а українська жінка без родини – в’яне. І що б там не говорили про італійський „рай”, які б принади не змальовували у Греції чи Іспанії, перш ніж повірити у це – зазирніть в очі українській жінці-заробітчанці. Порожнеча. Нема там ні радості, ні світла. Бо для більшості жіноцтва заробітчанство – тюрма. Звісно, про наболіле вони мовчать, причепурюють оптимізмом свій біль. І це одна зі складових багатьох родинних драм – рідні і не здогадуються про материні тортури у чужих світах, коли лише Господь є свідком тих молитов. Тож новели Олександри Остапової, що ґрунтуються на гіркоті жіночих сповідей, передусім несуть правду про не публічний бік заробітчанства. Про нього жінки навіть рідним не розповідають – бережуть спокій і серця найдорожчих. А дарма. Бо коли б знали, то, може, і ставлення до жінки-заробітчанки було б інакше. А чоловіки і діти молилися б не до мамони, а до Бога. Бо як не прикро, та найважчі випробування і драми очікують на жінок-заробітчанок в Україні – після повернення у родини, сім’ї, суспільство і т.д.

Годі чекати, коли і державні мужі сучасне багатомільйонне заробітчанство з усіма подальшими суспільними наслідками називатимуть геноцидом української нації через руйнування української родини. Бо такі книжки, як „Пелюстки калинового цвіту” Олександри Остапової стануть документальними свідченнями нашої теперішньої національної небайдужості.

Ігор ЛАЗОРИШИН, літературний критик,
газета “Нова Зоря”, липень 2008

Реальні та віртуальні друзі, зустріньмося на святкуванні Дня Матері у Римі!

Ucraina: i giornalisti protestano contro il pestaggio di 2 colleghi