in

Написав дружині 25 кілограмів листів

   Щодня впродовж 10 років 69-річний мешканець села Ставчани на Хотинщині Іван Білий пише листи дружині Тамарі, яка перебуває на заробітках в Італії. Написав понад дев’ять тисяч сторінок – майже 25 кілограмів. Найбільший лист мав 244 сторінки.

Іван Ілліч зустрів нас біля в’їзду до села. Чоловік модно одягнений, спортивної статури. Під’їжджаємо до гарних кованих воріт. На подвір’ї – ідеальний порядок. Рясно цвіте вишня, зеленіє газон. На доглянутих клумбах – троянди, конвалії. У будинку все сяє чистотою. На підвіконнях – багато вазонів. У дерев’яному ящику росте розсада помідорів. «Все зробив власноруч, – каже чоловік, показуючи відремонтовані кімнати, кухню, ванну. – Ні хвилини не можу всидіти без роботи. Ким тільки не працював… Починав із колгоспу. Після закінчення художнього училища працював завклубом. Пізніше – головою сільради, завідувачем райвідділу культури, викладачем училища».

«Стояв на воротах і виглядав Тамару»

Лунає телефонний дзвінок. «Це дружина Тамара Василівна телефонує з Італії, – радіє Іван Ілліч. – Вона хоче поговорити з вами». «Чоловік розповів мені, що ви маєте приїхати. Хочу розповісти про нього, – лунає зі слухавки приємний жіночий голос. – Закохалася в Івана ще 14-річною дівчиною. Чекала на нього з армії три роки. Він був вродливий, мав гарні сині очі. Ми жили щасливо, виростили чотирьох донечок і чотирьох онуків. Та через матеріальні труднощі змушена була поїхати на заробітки. Розлуку з рідними мені допомагають пережити чоловікові листи. Він пише, як прожив день, що відбувається в селі, як почуваються діти та онуки, зізнається в коханні. Інколи – плачу, інколи – сміюся. Так, ніби побувала вдома. Я теж пишу Іванові, але не так багато. Зате телефоную йому двічі на день. Щороку приїжджаю додому. Цього року теж приїду в серпні».

– Коли молодша донька виходила заміж, у нас не було грошей на весілля, – пригадує чоловік. – Зарплату тоді не виплачували, а позичити не було в кого. Дружина вирішила поїхати на заробітки. Сказала, що їде на півроку, а вийшло – 10 років. Доти ми ніколи не розлучалися. Я місця собі не знаходив. Щодня стояв на воротах і виглядав Тамару. Зароблені нею гроші витрачаємо на дітей та онуків. Ремонти, меблі, навчання… Записую в журналі всі витрати.

Ніс дружину на руках півтора кілометра

– Це ми з дружиною, – Іван Ілліч показує знімок. – Коли почали зустрічатися, Тамарі було 14 років, а мені – 20. У селі сміялися, що ходжу до дитини. Тому вирішив, що нам треба розійтися. Але коли пішов до армії, засумував і почав їй писати. Бувало, що два листи на день. Тамара мені теж часто писала. Ці листи зберігаємо досі. А це наше весільне фото. 28 липня 1968 року. Падав сильний дощ і було болото. Я ніс Тамару на руках півтора кілометра від заасфальтованої дороги до свого дому. А це наші донечки Олена, Світлана, Іванна, Тетяна. Маємо ще чотирьох дорослих онуків, які навчаються в університетах. У нас є багато фото. Я сам люблю фотографувати. Також пишу вірші та гуморески (показує два товсті зошити). Колись видам збірку. Вмію грати на акордеоні, трубі, барабані.

На письмовому столику – фото юної Тамари і недописаний лист. «Пишу дружині вже 110 лист, – каже Іван Ілліч. – Написав 64 сторінки, але це ще не все. Деякі листи мали 80, 100, 150 сторінок. Найбільший – 244 сторінки, списані з обох боків. Пишу щодня вранці, щойно прокидаюся, ввечері після роботи. Листи номерую, вказую дату і час. Запаковую в бандеролі та передаю автобусом до Італії. Коли Тамара приїжджає додому, привозить їх». Чоловік виймає із шафи дві великі коробки. Складає листи на тумбочку. Виростає майже метрова гора. Іван Ілліч обіймає її руками.

В одному з листів чоловік писав: «Ми належимо одне одному, доки живемо на цьому світі. Я своїми листами намагаюся нагадувати тобі про це. Колись ми могли, обійнявшись, годинами мовчати. І це для нас здавалося раєм. А поцілунки – бездонна прірва приємності самозабуття. Це було і залишилося в душах наших навіки. Дуже вже мені хочеться, щоб найшвидше закінчилася ця Італія…»

Надія БУДНА

Як святкували Пасху у Флоренції

Суд Італії: Берлусконі платив відкати сицилійській мафії