in

О. Марчук: «Серця людей, які постійно ходять до Храму – відкриті»

Лікуванню болів тілесних Андрій Марчук віддав перевагу зціленню душ людських

Горнуться і єднаються навколо церкви далекі від дому і родин українські заробітчани в Італії. У Ріміні, Сан Маріно, Равенні, Сантарканджело духовним наставником громад є отець Андрій Марчук.

Він був призначений на душ пастирство українців греко-католиків із благословення Преосвященного Владики Гліба Лончини, колишнього Апостольського Візитатора для українців греко-католиків в Італії, а тепер і Преосвященного Владики Діонісія (Ляховича).

Народився Андрій у родині з кардинально протилежними поглядами. Тато – переконаний атеїст. Мама – до фанатизму віддана молитві. У той час, коли віра жорстоко переслідувалась… Вочевидь, антагонізми не змогли прижитися, і сім̓ я розпалася. Ще змалечку хлопчина залишився без батька. Сліди власного кореспондента тернопільської газети «Ровесник» загубилися… Доля не була ласкавою. У 13 років, найскладніший період формування особистості, хлопчина залишився круглим сиротою: страшна хвороба вкоротила життя матері Анни. Формально опікуном було призначено маминого брата. Але фактично вихованням підлітка займалися отці-редемтористи та сестри-служебниці.

У юності Андрій обрав одну з найблагородніших професій. Мріяв стати лікарем. Добрі знання та скерування місцевої держадміністрації (п. Лідії Андріїіни Філик) допомогли успішно витримати вступні іспити та конкурс, відкрили двері Тернопільського медичного інституту для пізнання лікарського фаху. Та після пішої прощі до Зарваниці його життєва стезя кардинально змінила свій напрям.

У 1992 році майбутній ескулап приєднався до прочан, що пішим ходом прямували до Зарваниці. У молитовному поході Андрій зустрів колишнього товариша, який на той час студіював у духовній семінарії. Розмови з ним, святе місце, а найбільше – глибока віра у Бога – заставили по іншому оцінити дійсність, своє місце та роль у суспільстві.

І лікуванню болів тілесних Андрій Марчук віддав перевагу зціленню душ людських. По закінченні Тернопільської Вищої духовної семінарії ім. Патріарха Йосифа Сліпого, два роки працював префектом у семінарії. Отримав дияконське і священицьке освячення з рук Преосвященного Владики Михайла Сабриги (його, Владику, майбутній священик завжди матиме за приклад. Щира безперестанна пристрасна молитва, вервиця, що ніколи не виходила з його рук…). Своїми наставниками отець Андрій вважає о. Василя Іваніва, о. Андрія Говеру, Преосвященнійшого Владику Василя Семенюка, колишнього ректора семінарії, а тепер Єпарха у Тернополі. На парафії св. Володимира і Ольги м. Тернополя, де чотири роки був служителем, одночасно був відповідальним за медичне капеланство і марійські дружини.

У 2006 р. за пропозицією патріаршої комісії душпастирства охорони здоров’я УГКЦ і особисто її колишньої голови сестри-служебниці Надії Котур (тепер провінційна настоятелька сестер-служебниць в Україні), був скерований на навчання до Риму в папський університет Teresianun, інститут Camillianum.  Вивчати пасторальну медицину, опіку над хворими. Підсумком навчання стало написання ліцензіатської праці «Роль капелана в лікарні і в душпастирстві охорони здоров’я в Україні” та здобуття титулу ліцензіату пасторальної медицини. З нового навчального року розпочне роботу над докторською працею в галузі пасторальної медицини в академії Regina Apoctolorum.

Цілий тиждень студій не закінчується спокійним вихідним або додатковим часом для занять у бібліотеці. Рим – Ріміні – Рим стає завершальним тижневим аккордом. Адже він є парохом у Ріміні (церква Madonna della Scala), Сан Маріно (San Quirino), Равенні (San Giovanni Battista), Сантарканджело (Colegiata). До цих церков на Службу Божу з’їжджаються віруючі з Річіоне, Чезени, Морчано ді Роман’я, Сан Лео та ін.

Горнуться до церкви і єднаються у громаду далекі від дому і родин українські заробітчани. Непередбачені труднощі, як справжня родина, стараються долати разом. І таких прикладів чимало. Душпастир стверджує, що люди, які постійно ходять до Храму, мають відкриті серця і готові допомагати.


о. Андрій Марчук відвідує будинки перестарілих, лікарні, переймаючи досвід праці служіння для хворого. І також має можливість проводити додаткові Літургії у своїй парафії.

О. Андрій вважає: «Господь мене покликав до священичого і до подружнього життя». Його дружина Оксана – педагог, викладає англійську мову. А донечки, 6-річна Катерина та 8-річна Анастасія, ходять до школи-садка на Україні. Нелегким випробуванням стали для родини священика здобуття знань за кордоном. З нетерпінням чекають шкільних – діти, і академічних вакацій – глава сімейства, аби побачитися, побути разом.

Олена Канарчик
м.Ріміні

Козацькі харчі

Контроль на українському базарчику