in

Сальваторе дель Гаудіо: «Вивчення української мови було було моїм хобі, яке я фінансував самостійно!»

 

   Україніст Сальваторе дель Гаудіо неодноразово порушував питання про доцільність відкриття у неапольському університеті кафедри україністики.

Науковець, народився у Віко-Еквенсе у провінції Неаполя 1969 року, проживає у Торре Аннунціата. Сальваторе дель Гаудіо є автором десяти наукових статтей та монографії на тему суржику, діалектології, історії мови та соціолінгвістики. Співавтор міжнародного наукового колективного проекту «Мовна політика та мовна ситуація в Україні», фінансованого у рамках програмиINTAS. Окрім української, володіє майже усіма європейськими мовами. Викладає у Київському Національному університеті ім.Шевченка.

 

Сальваторе, чим пояснюється твій особистий інтерес до україністики, коли й чому ти вирішив вивчати українську мову. За яким методомти її вивчав?

 

Після першого перебування в Україні, у навчальному 1998-99 році, коли я працював у Київському Лінгвістичному Університеті, спочатку лектором італійської мови, а пізніше старшим викладачем італійської та англійської мов, мені дуже припали до душі відвертість, щирість,гостинність і навіть бідність (у хорошому розумінні цього слова), у поєднанні з високою освіченістю, тодішніх українців – (сьогодні, на жаль, атмосфера і людські відношення у Києві трохи змінилися). Ще мене вразили історичність міста Києва, привабливість ландшафтів та духовність церков. Звичайно, я уже мав певне уявлення про Київ з часу академічних читань курсу «історії давньої Русі», коли я був студентом русистики, на початоку 1990-х років, в неапольському університеті «Орієнтале». Наприкінці мого перебування я відчув пробудження великого бажання до вивчення української мови і замислився над написанням наукової праці пов’язаної з україністикою. Але за порадою свого колишнього колеги, а також з огляду на економічне становище, браку фінансування від італійської сторони (згадаю, що я жив на українську зарплату, як і тепер), вирішив повернутися додому на пошук кращих робочих альтернатів, що не мали нічого спільного з науковою діяльністю.

На початку 2000-х років, я ще раз вступив у неапольський університет для того, щоб отримати другу вищу освіту у галузі славістики. Підкреслюю, що я відвідував курси у другій половині дня тому що одночасно вчителював і працював для однієї фірми. Моє навчання було просто «хобі», яке я сам фінансував! (До речі, згадаю про одну статтю, яку я написав для місцевої газети «Quandol’insegnamentodiventaunhobby» і ця назва також підходить для дослідницьких інтересів, коли людина не має підтримки від державної та університетської системи. Але це – окрема тема розмови). У ці роки, я хотів вивчати українську мову але професори та секретаріат переконували, що не варто, оскільки викладання української мови було лиш факультативним предметом. Тоді я прийняв компромісне рішення: почав вивчати мову за підручником для російськомовних, іншими словами, контрастним методом. У цей період я викладав німецьку мову у школі, але відчув внутрішню схильність  до україністики і уявив собі, як візьмусь за нанаписання докторату ( свого роду еквівалент української кандидатської дисертації). Ця мрія була здійснена декілька років пізніше, у віденському університеті, куди я вступив як дисертант-славіст, точніше україніст. Значення Відня для славістичних студій та україністики є відомим.Тут я відвідував практичні курси з української мови протягом трьох семестрів. Наша викладач, О. Сидоренко, була доцентом Київського Національного  Університету ім. Т. Шевченка, де я зараз працюю. 

 Що ти знаєш про історію україністики в регіоні Кампанія. При яких тут університетах існували, й чи вони дальше діють, кафедри україністики.Які вчені  регіону Кампанія зробили свій вагомий внесок у розвиток україністики?

Про історію україністики в Італії загалом можна говорити чимало. Конкретно щодо Кампанії, то особливо хотів би згадати Євгена Онацького. Він був науковцем, журналістом, громадським діячем. Після поразки визвольного руху в Україні (1917-1920), він разом з дружиною переїхав до Риму, де був очолив пресове бюро української дипломатичної місії та був редактором  її часопису «LavocedelUcraina». Він доклав багато сил для популяризації української тематики в навчальних програмах італійських університетів. Завдяки його науковим працям італійською мовою, предмет української історії був популяризований серед італійських дослідників і студентів. Таким чином Онацький заклав підвалини вивчення україністики в Італії, був піонером цієї справи. З 1936 по 1940 роки він викладав українську мову в неапольському університеті «Орієнтале», де завдяки його старанням  було створено кафедру української мови та літератури. З 1940 року аж до арешту фашистами він викладав у римському державному університеті.

Інші експериментальні спроби ввести викладання української мови, завжди в неапольському університеті «Орієнтале», були зроблені на початоку 1990-х років і спрямовані переважно на русистів. Останні факультативні курси проводились з 2001 по 2004 р. За своєю природою, неапольський навчальний заклад більш за все підходить до введення кафедри української мови, оскільки він належить до трьох італійських університетів (поряд з римським та падуїзьким), де вперше була створена славістика як дисципліна.  Цікавим є те, що сьогодні в університеті «Орієнтале» представлені майже всі слов’янські мови, крім української та білоруської. Навіть словенська мова, зі своїми всього лиш  двома мільйонами мовцями, давно існує у Неаполі!  Учених, які сьогодні задіяні в галузі українського мовознавства, можна порахувати на пальцях. Наскільки мені відомо, крім мене, більше ніхто із моєї області, Кампанії, не займається активно україністикою.

Що повинна робити, на твою думку, українська держава для того, щоб сприяти поширенню української мови в італійських вищих навчальних закладах?

 

По-перше, треба знайти фахівців-україністів (славістів), які добре знають італійську навчальну систему і вміють викладати італійською мовою.

По-друге, необхідно щоб об’єднали свої зусилля, місцеві українські офіційні органи, як, наприклад, консульства, спілка журналістів, вчені-україністи й переконали італійську владу та університетські кадри у важливості вивчення української мови у сучасній Європі. Часткова фінансова підтримка з боку української держави була б також бажаною.

Ми уже двічі піднімали таку ініціативу, пропонували неапольському університету впровадити викладання української мови (українського мовознавства та елементів української літератури). На жаль, незважаючи на авторитетну підтримку міжнародної асоціаціїукраїністів, все закінчилося невдачею. Причина одна: не має достатнього інтересу місцевих органів як італійських, так українських щодо поширення українистики.

 

 – Де ти зараз працюєш, який предмет викладаєш?

 

Я працюю доцентом (майже еквівалент італійського асоційованого професора) на кафедрі теорії та практики перекладу і ще співпрацюю з кафедрою слов’янської філології в Інституті Філології Київського Національного Університету ім. Т. Шевченка.

У цьому році на кафедрі перекладу викладаю порівняльну граматику: італійську – українську; комунікативні стратегії; практичний переклад з української мови на італійську. Ще веду круглий стіл з славістичних питань на кафедрі слов’янської філології. Крім того спілкуюсь з вченими академії наук (НАН України), де працює мій науковий консультант.

 

Чи подобається тобі жити й працювати в Україні. Що ти найбільше цінуєш в українцях та українській культурі?

 

Звичайно мені подобається жити і працювати в Україні.

Якщо б не поважав ваш народ і не оцінив високий культурний рівень вашої інтелігенції, їхньогозацікавлення до філологічних наук, які тут набато краще представлені , ніж в Італії, то, думаю, що я б не марнував свій час і не залившися тут зі своєю сімею, без жодної фінансової підтримки з боку моєї держави!

 

Розмовляла

Наталія ІВАНИШИН

Пасторально-місійний відділ УГКЦ запрошує на зустріч мігрантів та нічну пішу прошу зі Львова у Страдч

У Неаполі відбулося “Свято весни, миру і кохання”