in

Сумна одіссея українського корабля «Одесса» в Неаполі

Неаполітанські кінематографісти Леонардо ді Костанцо та Бруно Олів’єро створили документальний фільм про історію українського корабля «Одеса», який з 1995 року було заблоковано у порту Неаполя. Фільм відтворює одіссею моряків, яким багато років доводилося жити між бортом , лікарнями та судами. Але, не зважаючи ні на що, вони залишились Людьми

 

Третього червня, у Неаполі, в асоціації імені Максима Горького відбулася презентація документального фільму «Одеса», спільного італо-французького виробництва. Неаполітанські режисери, автори фільму, Леонардо ді Костанцо та Бруно Олів’єро відтворили у своїй роботі історію українського корабля та його екіпажу. Круїзне судно «Одеса», через борги компанії «Бласко», до якої належало, з 1995 року було заблоковане у порту Неаполя. Туристів було висаджено з корабля й відправлено додому. У 1997 році у Неаполь прибула група з десяти українців, для того, щоб гарантувати безпеку корабля. Українських моряків запевнили з компанії: тільки-но корабель вилучимо з-під арешту, повернетесь додому. Але за кілька місяців «Бласко» взагалі припинила виплачувати зарплату й екіпаж опинився без пального, води, світла й засобів до існування. Моряки виживали тільки завдяки підтримці своїх сімей, які заходили у постійні борги, української громади Неаполя та солідарності персоналу самого порта. «У жодному разі не покидайте корабля! Ми вам заплатимо!» – продовжували запевняти з компанії «Бласко». Так минули ще п’ять років. Троє чоловіків з екіпажу померли через важкі умови життя. Українські моряки залишились у сімох. Тим часом суд Неаполя був виставив корабель на продаж. Новосформована приватна українська компанія, яка частково складалася з працівників колишньої державної компанії «Бласко», запропонувалася як покупець. Капітан корабля Володимир Лобанов сподівався для свого екіпажу, принаймі, повернення заборгованих зарплат. Але не так сталося як гадалося. 9 квітня 2002 року судно було продане з аукціону для того щоб розрахуватися з кредиторами. Але їх було надто багато й їх адвокати – «надто сильними». Тож екіпажу, у результаті, залишилася тільки «дірка від бублика». Новий щасливий власник судна, пришвартованого в Одеському регіоні ОАО «Антарктида», всупереч обіцянкам, теж не потурбувався про долю своїх земляків. Українські моряки повернулися додому з обпаленими душами, так і не знайшовши відповідь на поставлене самим собі запитання: заради чого ми проявляли стійкість?

Перебуваючи на «засланні» в Неаполі, український екіпаж виконав свою місію – і судно зберіг, й майно, що знаходилося на його борту. Одного разу , під-час шторму, навіть подвиг здійснили, коли зафіксували кілька суховантажів, що були відв’язалися. Цей вчинок коштував капітану перелома ноги й тяжкої травми хребта.

«Мене й мого колегу Бруно Олів’єро, – розповів режисер Леонардо ді Костанцо, (на жаль єдиний з авторів документального проекту, присутній на презентації) – глибоко зворушила доля українського корабля, який багато років став «панорамою» неапольського порта. Навколо «Одеси» почали ходити навіть різні історії та легенди. Особливо драматичним було становище українських моряків: людей, які усе життя звикли перебувати у плаванні й подорожах. У Неаполі вони багато років змушені були знаходитися на одному місці. Моральним кодексом справжнього моряка є вміння зберегти й не втратити своє судно. Український екіпаж тримався до останього. Інші, більш меркантильні, на його місці, уже давно були б розпродали корабель по запчастинах. Можна уявити також особисту драму капітана Володимира Лобанова, який сам переконував моряків поїхати з ним до Неаполя й оселитися на борту «Одеси», рятуючи таким чином судно. Він запевняв їх у швидкому й позитивному вирішенні ситуації, у що сам щиро вірив. Потім на його очах помирали колеги й сиротіли їхні сім’ї. Досі він не може позбавитися тяжкого тягару провини хоча й не відповідальний за обставини, що склалися. У нашому фільмі ми показали одіссею українських моряків, їхнє життя у постійній круговерті між бортом корабля, лікарнями та судами, які, не зважаючи ні нащо, залишились справжніми чоловіками….»
Український корабель «Одеса», багато років заблокований у борту Неаполя, став символом перехідного й кризового періоду української держави, її неспроможності захистити права і гідність своїх громадян у тяжкій дуелі між законом та інтересами олігархічних груп. Це оберталося особитою трагедією у житті багатьох українців. Варто тільки згадати, який колосальний анархізм (а якщо точніше – мафіозний монополізм) був в українській економіці у ті роки.

Документальний фільм «Одеса», крім Італії, придбали також телебачення Франції, Японії та Ізраїлю.

Наталія ІВАНИШИН

Телефонні дзвінки з-за кордону

Законодавство Сан-Маріно дозволяє одруження із нелегалами