in

Доброта не має національності

Петро Полянецький щасливо усміхався, не міг приховати радісного хвилювання – сьогодні народився його син-первісток.
Він з любов’ю і вдячністю дивився на свою дружину, грузинку Маісурадзе Натію. Вона також відчувала себе найщасливішою матір’ю у світі. Але вже на наступний день свято народження сина було затьмарене звісткою: у малюка вроджений порок серця.

 

Життя хлопчика Ніки постійно було під загрозою смерті. Перша операція на його серці була зроблена в півтора місяці, друга – в півтора роки. Ніка ріс життєрадісним і добрим хлопчиком. Хвороба серця не давала йому грати з друзями у футбол і в інші рухливі ігри. Коли ровесники здивовано питали його:
– Чого ти стоїш, Ніко? Наздоганяй нас!
Винувато усміхаючись, хлопчик відповідав:
– Не можу я бігти, хлопці. У мене «батарейки сіли».
У сім років знову виникла  гостра необхідність ще раз оперувати серце хлопчику. Найближчий шпиталь, де такі операції робили, був у столиці Вірменії Єревані, але там відмовилися робити Ніку операцію: надія, що хлопчик виживе після неї, була дуже маленькою. Для того, щоб оперувати серце Ніки, потрібні були великі гроші:  в Італії – 75 тис. євро, а в Америці – 150 тис. доларів. Бабуся Ніки, його дядько та тітка поїхали в Італію на заробітки, але таку величезну суму грошей заробити було не реально. Залишалося лише сподіватися на Бога. День і ніч родичі цього блакитноокого грузинського хлопчика в щирій молитві просили Господа зберегти йому життя.
Тричі відправляли листа на адресу італійської телевізійної програми  “Il Treno dеі desideri”, сподіваючись, що ведуча цієї передачі, всемогутня добра фея Антонеля, яка виконувала бажання багатьох, допоможе безкоштовно прооперувати хлопчика в Італії. Лист, очевидно, загубився серед тисяч бажань. Відповідь не прийшла. Але з глибини серця люблячих Ніку людей весь час виходило пронизане болем відчаю прохання: «Будь ласка, врятуйте життя нашому хлопчику!»
Простий італійський водій Масімо, що живе в Поццалі, поблизу міста Емполлі,  почув його. Прочитавши копію цього листа (його тітка Таня Ніки завжди носила з собою і показувала багатьом людям), схвильованим голосом він сказав:
«Я зроблю все, щоб допомогти вашому Ніку».
Щире бажання творити добро Господь завжди підкріплює великими можливостями. Через Інтернет Массімо закликав всіх італійських хірургів, які роблять операції на серці, допомогти грузинському хлопчику вижити. Незабаром на його електронну пошту надійшов лист, в якому хірург Луїджі повідомляв, що готовий обстежити Ніку і прооперувати безкоштовно в госпіталі
м. Маса Карара.
Надія, любов, доброта злилися в торжество радості і об’єднали людей різних національностей: італійців, грузинів, українців, поляків – всіх, хто бажав Ніку прожити довге і щасливе життя, в одну сім’ю. От уже й справді, доброта національності не має.
Массімо оплатив переліт на літаку з Грузії до Мілана і як найрідніших людей зустрів Ніку і його батьків в італійському аеропорту. Сім’я Массімо протягом трьох місяців розділяла тривоги і радощі родичів Ніки, дала їм притулок у своєму домі.
У церкві Поццалі місцеві жителі молилися за здоров’я грузинського хлопчика, зібрані гроші священик передав батькам Ніки.
Массімо і його друзі в Поцаллі організували свято під назвою “Festa dеі Nikki”, на який прийшло більшість мешканців Поццалі, були також гості з найближчих міст. Своєю любов’ю люди лікували серце хлопчика, а зібрані на святі гроші були перераховані на рахунок госпіталю.
11 годин тривала операція на серці Ніки. Весь цей час тривога за майбутнє хлопчика озивалася болем в серцях не тільки його рідних, але і в серцях багатьох італійців.
Коли, хитаючись від втоми, хірург Луїджі підійшов до рідних Ніки і сказав, що операція пройшла успішно, і він гарантує, що до 40 років хлопчика не потривожить біль у серці, сльози радості з’явилися в очах присутніх. Схвильовано тремтіли губи, а ось потрібні слова ніяк не підбиралися, тому що ні в одній із мов світу немає таких слів, щоб передали високу ноту звучання сердечної подяки. Коли розмовляють серця, слова мовчать.
В аурі доброти час швидкоплинний. Непомітно пролетіли три місяці перебування Ніки на землі сонячної Італії. Хлопчик відчував себе чудово, але настав момент прощання. Зі сльозами на очах за від’їжджаючого машиною поспішно йшов Франко, батько Массімо, схвильовано промовляючи:
– Ніко, не забувай нас, повертайся  якнайшвидше, дорогий мій онук!
Ніка заплакав: він полюбив родину Массімо, його численних друзів і не хотів надовго розлучатися з ними. Ковтаючи сльози, хлопчик прошепотів:
-Я ніколи не забуду вас. Я дуже люблю тебе, дідусь Франко.
У свої 8 років Ніка, безумовно, ще не може оцінити подарунок вартістю в ціле життя, який зробили йому ці сердечні італійці, але те, що доброта може творити дива, він запам’ятає назавжди.

Лідія Забожко

 

За кордонами прав

Заробітчани з Італії до рідних домівок не доїхали