in

Казкова дійсність. Оповідання Оксани Дашкевич-Никифорук

“Італійське Різдво на український лад… То нічого, що мови різні, різні традиції, різне виховання і цінності. Ми все одно усі Божі діти, а зачить брати і сестри. Яке це велике щастя, коли ти не один, коли є до кого пригорнутися, відчути підтримку і розуміння! …”

 

Прийшов холод, щоб змінити спеку. Вечір більше не затримується над морем і нишком проникає у вікна квартир, похмурістю нагадує про свою присутність. Вітер цілий день змагався сам з собою, аж хмари збіглися подивитися що відбувається. Збіглися і розслабилися, розвантажуючись від води і ніби через сито розсівали по крівлях домів, по дорогах і садках вологу життя. А в повітрі витає сніговий запах. Напевно  хмари зачепилися за верхів’я гір і розпорошилися у відпочинку. Ранком підморозить. Така погода нас помалесеньку підводить до грудня, а там рукою подати до одного із найбільших свят усього християнства Natale. День народження Сина Божого, вчителя і Спасителя всього людства – Ісуса Христа.

Уляна вже вдруге приїхала до Італії і зразу на роботі почала допомагати своїй сеньйорі у приготування до свята. Коли працюєш, то й час швидше біжить, і думки не мають коли затримуватися у голові. А вечері думати є про що. І про кого.
Мабуть і сьогодні не обійдуся без снодійного. І скільки ще мені будуть потрібні ці ліки аби ліпше спати? Напевно, доки буду тут і буду сама. Напевно.

До Святого Вечора ще довго. Але моя сеньйора уже мене запросила повечеряти в колі її сім’ї. Я стараюся чемно віднікуватись, мотивуючи тим, що я не дуже знаю мову, їхні звичаї, традиції, тай загалом зовсім не хочу їм заважати. Та вона попередила, що ображу  не тільки її одну, але й її родину. Побачимо, як буде.

А на Україні цими днями випав перший сніг. Сніг – це завжди радість дітворі і неспокій мамам. Аби не простудилися, не послизнулися і ще дуже багато тих “аби”, які діти з нами не розділяють. Пробудилися від сну лижі. Ковзани зацокали по підлозі – вже би здалися нові, замалі трошки.

– Час не стоїть. Не спить. Летить. Жаль що ми помічаємо це з роками. Сьогодні переддень Різдва. День видався сонячний, настрій одночасно святковий і сумний. Сльози весь час на очах, ніби під тиском. Багато не треба, досить думкою полетіти до рідної домівки, або побачити чужих дітей, що чимось мені нагадують моїх – і все, дух запирає, очі ніби в криницях повних води. Встигай витирати
– Уляно, не запізнюйся!

Стіл накрили скатертиною з зірочками і червоними квітами-різдвяними зірками. Біля вікна красується і підмигує зелена красуня, вбрана золотими стрічками і такими-ж вогнями. Попід ялинкою кольорові пакунки. Це – подарунки великі, маленькі, з червоними бантами, кругом – імітація снігу. Потріскує у каміні вогонь і всією своєю нарядністю підкреслює значимість Різдвяних Свят.

Уляна не запізнилася, хоча прийшла в числі останніх. Усі зразу кинулися до неї з поздоровленнями і компліментами, бо такої гарної, як сьогодні, вони її ще не бачили.

Ну, нарешті, всі зібралися, і через кілька хвилин будемо розпочинати трапезу. Всі розсілися по місцях, діти не перестають гарцювати, хазяїн ще доносить з погребу вино,   власного приготування. З кухні доносяться запахи риби і пряностей. У підсвічниках замиготіли свічки і здавалося усе таїнство Святої Вечері уже почало проникати у наші серця. Мама, хазяйка дому, занесла в кімнату глибоченьку глиняну мисочку і попросила хвилинку уваги. Ще такого не було, вірніше ніхто не пам’ятає, аби мама в такий вечір просила уваги.

– Діти мої, сьогодні між нами є одна гостя, яка так далеко від дому, від дітей, жінка, яка дійсно є прикладом багатьом. Це наша Уляна. Її Святий Вечір ще не настав, та я хотіла зробити для неї приємне, і приготувала справжню українську кутю. З маком, горішками, медом і халвою. В Україні Святий Вечір починається з куті, і тому ми скоштуємо цю страву. Усі смакували, хвалили, просили добавки і дивувалися. Звідки мама дізналась про цю традицію, і як вдалося усе приготувати так смачно? Сеньйора в захопленні розказувала, як вона сильно хотіла зробити цей сюрприз Уляні, як ходила до парку і розпитувалася українок, яке традиційну страву можна приготувати і де можна придбати складники. Готувала кутю з великою насолодою в серці, вкладаючи всю душу в страву.

Ніхто не чекав такого сюрпризу. Особливо Уляна. Вечеря закінчилася пізно. Здавалося, що в природі настала рівновага, а в серцях зросла зернина щастя. Два різних народи, живучи з дистанцією “півсвіту” розуміли один одного серцями. То нічого, що мови різні, різні традиції, виховання. Ми все одно усі Божі діти, а значить брати і сестри. І яке це велике щастя, коли ти не один, коли є до кого пригорнутися, відчути підтримку і розуміння.

Уляна сьогодні з Божого благословення отримала урок доброти, що не забуде ніколи.
– Яка в мене розумна сеньйора. А де розум – там і душевне добро людське. Дякую Вам. Добрі Ви люди.
Останнє полінце жевріло на розжареному попелі. На дворі крутилося у повітрі снігове мереживо. Вітер холодними губами доторкався до розпашілих щік, і нагадував мені, що це не сон. Ти не спиш, це все було на яву. Бо казки бувають тільки у книжках, а ти ніби побувала у казці, але подарунок під пахвою був яскравим свідком живої правди.

Христос Народився!

Оксана Дашкевич-Никифорук

32 дівчат, які відвідували віллу Берлусконі, суд визнав потерпілими

Українську культуру в Римі представляли жінки