in

Муза приходить у тиші

 До Італії я приїхала у серпні 2009 року. Скажу відверто – спочатку пережила шок. Ні, я не думала, що тут на мене чекає легке життя, легкі заробітки, але й не уявляла реальності на чужині… Та нічого, раз нас ніхто сюди не запрошував, мусимо вдатися до терпіння.

Приїхала я з Черкащини, містечка Чорнобай, що на лівому березі Дніпра. Міста і села у моїй стороні дуже красиві, оспівані Тарасом Шевченком. Люди тут також щирі і добрі.

Майже 20 років працювала директором Хрестителівського кооппідприємства, яке об’єднувало кілька сіл та одинадцять магазинів. Та прийшли нелегкі часи, і в 1998 році почалося укрупнення торгових підприємств, скорочення працівників, в той час, як заробітна плата була мізерна. Обоє моїх дітей навчалися у ВУЗах, потрібно було немало грошей. Довелося розрахуватися із роботи і зайнятися власною справою. Одинадцять років пропрацювала приватним підприємцем, займалася торгівлею на ринках району.

Діти закінчили навчання, працюють, проте в Україні молоді сім’ї не мають можливості забезпечити собі повноцінного життя та житла. Моя робота також перестала приносити належні прибутки, от я і вирішила, як й інші мої землячки, поїхати до Італії. В Україні на мене чекає чоловік Іван, син Микола, донька Віталія та зять Ігор.

Вірші я пишу уже віддавна, друкувала їх в районних виданнях. Коли побачила в Пескарі Українську газету, то від щирого серця зраділа: значить і тут, на чужині, я зможу знайти  себе. Ця думка була сонячним промінчиком для моєї душі.
Італія – красива, квітуча країна. Я це бачу, але ще не відчуваю душею. Звикаю, придивляюся, помаленьку вчу мову…

Працюю доглядальницею в селі Капелли сул Пало у провінції Пескара. Піклуюся про 94-річною сеньйору Кончетту. Бог допоміг мені  потрапити в хорошу родину. Тут мене поважають і цінують, а я стараюся працювати добре, бути терплячою, хоча і тут, які усюди, є свої труднощі. Канчетта потребує багато уваги та допомоги, тож вільного часу у мене залишається дуже мало. Клопочуся із шостої години ранку до 10.30 вечора. Та є ще ніч. Муза приходить в тиші, коли я залишаюся на одинці із думками. В ці моменти радості я забуваю про все, моя душа відпочиває, і лине до рідних країв.

Мої вірші розкажуть про мене більше, ніж те, що я можу сказати словами. Вони розкриють вам світ мого буття.

Я не торгуюсь із тобою, Доле,
Я не прошу у тебе багато
Дай мені чисте, безкрає поле,
Дай мені небо, навпіл нерозтяте.
Дай мені птаха крило, і друга,
Любого серцю, та ніжні руки.
Хай обминає спокуса й наруга
Не обминають – творчості муки.
Пучечку солі з окрайчиком хліба,
Кварту води і матусині очі,
Серце весняними крильми затріпа
Більше нічого від долі не хочу.
Я не торгуюсь із тобою, Доле,
Біль мій пекучий творінням згоря
Дай мені, Доле, радощам волю,
Аркуш, Натхнення, Хмільного пера!

До Бога
Порадь мені, Боже, як сильною стати,
Спокою й терпіння у серце нарай
Лихої години ніколи не знати,
З роками вернутись
у свій рідний край.
Порадь мені, Боже,
як кривду стерпіти,
Так хочеться щиро
минуле простить,
Тягнутись до світла і жить, як уміти,
Образи і болі з душі відпустить.
Невидимий образ в душі прояснів.
На тебе лишень покладаю надію.
І нитей єднання ти не відбирай,
Пошли мені милість,
Пошли мені щирість,
Як сильною стати у серце нарай.

Жінці
Для щастя жінці не багато треба,
Світило б сонце, і сяяло б небо. Зорю вечірню, стук сердець відчути
Кохання б перше щоб незабути.
Квітуче поле без кінця і краю.
Почути шепіт: «Я тебе кохаю…»
Бентежний погляд і шалені руки
Душевну щирість без тривог і муки.
Ніколи серце щоб не знало зради
І Бога в душу, і земні принади,
Джерельце чисте та роси на губи,
Щоб світ любити в забутті, до згуби.

Галина ЧОРНОГОР-КОРШУН

Дозвіл на проживання для вагітних жінок

Соціальна підтримка сім’ї в Італії у 2015-2016 році