in

Мій італійський чоловік хотів мене …застрелити

Злидні підштовхують наших землячок шукати щастя за кордоном, однак воно не таке, як про нього розповідають

Нікому не треба доводити, що не від доброго життя їдуть на чужину українці. Досить часто люди десятками років пропрацювавши на одному місці, заробивши певний стаж. І навіть маючи непогану посаду. Але наважуються їхати, щоб переважно у сфері обслуги заробляти копійку на життя. Бо, на жаль, на власній батьківщині зарплати, якщо врахувати високі комунальні тарифи, ціни на продукти, – дуже мізерні.

Тож наші земляки з вищими освітами, а нерідко й з двома, доглядають за літніми людьми в Італії, у Польщі, Іспанії…

Тим часом, в Україні скоро нікому буде працювати.

На Буковині, скажімо, вже нині дефіцит працівників робітничих професій. На будівництво запрошують краян, обіцяючи за деякі професії по 20 і більше тисяч гривень.

А на нові заводи з іноземними інвестиціями, що віднедавна працюють на колишніх потужностях «Гравітону і «Кварцу», робітників возять із іншого регіону

Заробітки, звісно, на чужині не завжди дають позитивний ефект: через довгі розлуки розпадаються сім’ї, діти місяцями не бачать батьків, що не може позитивно впливати на дитячу психіку та виховання.

Тож багато хто з людей великі надії покладає на нову владу, сподіваються, що вона подбає про кращі умови життя громадян України, щоб вони не залишали рідної землі.

Ця розповідь про українку, яка поїхали на заробітки до Італії та намагалися влаштувати свою долю, але…

Читайте також: Працюю на заміні в італійській сім’ї – українка розповіла про роботу доглядальницею

Заміж за італійця

Тамара Михайлівна (імена з етичних міркувань змінено) нещодавно повернулася додому на Новоселиччину з Італії, щоб, як сама зізналася, полікувати підірване чужиною серце. Адже досить багато довелося пережити їй за кілька останніх років.

Свого часу вона працювала керівником відділу однієї з державних установ. Але через скорочення штату залишилася без роботи.

Попробувала вдома знайти якесь заняття – їй скрізь відмовляли, посилаючись на її вік. Тому поїхала шукати роботу в Італії.

Маючи дві вищі освіти, жінка доглядала літніх людей з обмеженими фізичними можливостями. Оскільки вона була ще доволі жвавою молодицею і їй хотілося душевного тепла, то познайомилася з італійцем, поліцейським на пенсії.

Позаяк її чоловік через пристрасть до спиртного помер, то їй хотілося жіночого щастя, чоловічої уваги. Тому вийшла за нього заміж.

Діти у Тамари Михайлівни дорослі, у них свої сім’ї – тож хотілося й собі пожити у парі.

Читайте також: Дівчина зі сходу (Ragazza dell’Est) – персонаж чи реальна особа?

Хотів мене застрелити

– Спочатку все було добре. Він називав мене Зірочкою, – розповідає Тамара Михайлівна. – Але згодом я почала помічати, що у мого судженого щось не все гаразд із психікою: він часто дратувався без причин.

А якось після незначної суперечки приставив мені до грудей мисливську рушницю і хотів застрелити.

У нього як у колишнього поліцейського була зброя у сейфі. Я благала його не робити цього, доводила свою невинуватість. Принизилася до того, що на коліна стала. Ледве обманом вирвалася і втекла з дому.

Прийшла до поліції, розповіла про пригоду. Дякувати Богу, вони відреагували на мою скаргу. У нього вилучили зброю, а мені допомогли забрати свої речі – переважно, одяг. Про те, щоб забрати свої золоті прикраси, які колись купила ще в Україні, я навіть не думала, бо не хотіла викликати у мого італійського чоловіка гнів і переслідування.

Читайте також: В центрі епідемії: як переживають коронакризу українці в Італії

Життя в Україні

Тепер живу, далеко від Алессандро, в іншої бабусі, яку доглядаю, і розпочала процес розлучення.

До речі, це там не так і просто. Судді досить часто стають на бік своїх співвітчизників. Але я великих майнових претензій до колишнього чоловіка не маю, тому сподіваюся, що розлучення не забере багато часу.

Україну, як приїхала, не впізнала. Люди, з якими спілкувалася, ніби у вакуумі: не знають, що далі буде, хоча сподіваються, що все-таки стане краще.

Апатію і депресію у багатьох викликає невизначеність, високі комунальні тарифи, ціни на пальне й продукти харчування. Гнітить безробіття й низькі зарплати.

Дуже хочеться, аби в Україні все стабілізувалось, а головне – закінчився воєнний конфлікт, щоб не гинули молоді хлопці, які захищають наші кордони на Сході.

Наші земляки, які мають вищу освіту, а нерідко й зо дві, доглядають за літніми людьми в Італії, у Польщі, Іспанії…

Дітей Тамара Михайлівна поберегла від своїх тривог і переживань Вони, звісно, знали, що матір вийшла заміж. Десь у душі тішилися, що матимуть до кого їздити в екзотичну країну.

Так само спокійно сприйняли звістку про її розлучення. Головне, що матінка здорова і повернулася додому. Тут одержуватиме таку-сяку пенсію, десь вони їй матеріально допоможуть.

Зрештою, має город, який може забезпечити продуктами харчування на весь рік. Та й внуки матимуть до кого приїхати на літні канікули.

Адріан САК

Ми хотіли б залишатися із вами у контакті. Запрошуємо приєднатися до групи  у Facebook Українська газета – видання для українців в Італії

Британія розпочала масову вакцинацію від COVID-19! Першою імунізували 90-літню жінку

Права працівників в Італії. Робота домашніх працівників на зимові свята