in

Питання без відповіді

Ось вона, перед тобою, твоя Італія.  Акуратні будиночки, підметені чистенькі вулички, рівненько підстрижені кущі та дерева в парку, сучасні автобуси, поїзди, закликаючий запах запашної кави із напіввідкритих дверей кав’ярні, запаморочливий аромат піцци. Все на своїх місцях, впорядковане до неможливості.

 

Чого ж тобі не вистачає тут? Напевне що не безглуздих громіздких українських біг-бордів з нахабними вгодованими обличчями нових українських політиків, прикрашених фальшивими усмішками та підписаних невиконуваними  обіцянками про відбудову країни, які тобі кинулись в очі зразу ж по переїзді українського кордону, виринаючи з-поміж глухих бур’янів обабіч вкритих ямами нерівних українських доріг.

Чого шукаєш в безмежних просторах незчисленних сторінок світової електронної павутини, за чим вдивляєшся до болю в очі в обличчя друзів і знайомих, користуючись можливостями, наданими численними соціальними мережами?

Після короткої відпустки в Україні, яка, напевне, скільки б часу не тривала, залишиться завжди лише відпусткою, крокуєш гладенькими тротуарами чужої країни, а перед очима крихкий силует твоєї донечки на фотографії трирічної давності, побаченій вперше недавно в “Однокласниках”, зробленій там, в Україні тоді, коли тебе не було поряд. Мимоволі ловиш себе на думці: а зараз вона ж так змінилася, підросла, подорослішала.

Але чому тебе так розчулило це давнє фото? Чи не тому, що всі ці роки ти так і не бачила як вона дорослішала, не проводжала до школи, не допомагала з уроками, не готувала нехитру вечерю, не засинала поряд, відчуваючи її легенький подих.  Чи може тому, що залишила її там ще маленькою і хотіла б бачити її такою завжди. А може хотіла би повернути час назад і провести ці роки поряд з нею, щоб зрозуміти її зараз? Чи маєш почуття провини за те, що так і не встигла тоді, перед від’їздом, навчити її кататись на велосипеді, а потім вона в час твоєї відсутності, захотівши надолужити це самостійно, впала з велосипедом обличчям об землю на нерівній сільській щебеневій дорозі? І рубці на дитячому личку, які ти побачила, приїхавши у відпустку, чи не стали вони тобі німим докором твоєї безмежної провини перед нею.

Скільки часу тримала  в собі затиснуті глибоко в середині емоції, а вони все-таки виривались назовні, зазираючи в душу і стискаючи серце. І в голові залишаються тисячі, мільйони питань, на які не знаходиш відповіді. Коли нарешті закінчиться ця погоня за примарним благополуччям, навперегін з українською інфляцією і ростом цін які наздогнали і переганяють європейські? Чи заробиш на життя наперед, прогаявши кращі роки на безглуздій італійській роботі по догляду за напівбожевільними перестарілими?

Напевне час повертатися?…


Інна Шевцова
Мілан

Встановлено мінімальну зарплату домашніх працівників та доглядальниць 2011

Допоможіть знайти Романа Кузовова