in

Cosa mi dà, signora?… – Життєві історії Оксани Навроцької

Що ж сказати-то хотіла цією баєчкою. Дівчатонька, любі мої, милі. Ніколи і нікому не дозволяйте вилізти собі на голову. Бо зробить з вас скотиняку, буде принижувати, брати, коли собі схоче, руки може викручувати, як не будете чемні.

Звикаю до нового життя. Простого, невимушеного, без зайвих образ і застережень. Без криків, сварок, без каяття, гупання дверима і нестерпного запаху застояного повітря, змішаного з брудними шкарпетками і смородом дешевої горілки, схованої по всіх кутках. Свобода обпалює мої легені, змиває з очей косметику, навіть стопи наповнює неймовірною легкістю буття – і дарма, що вперше за кілька років взула підбори. Вперше я без тирана.

Божечку, якою ж дурепою я, мабуть, була. Або ні, не так. Якою ж дурепою треба було бути, щоб лише зараз зрозуміти всю брехню, яку давали на сніданок, на обід, на підвечірок, на перекус і на вечерю…

Ну але то вже минуло, нема чого нюняти. Дивлюсь на себе в люстерко – і тішусь. Тих нікчемних кілька років не додали мені ані зморшок, ані зайвих кілограмів. Тільки погляд ледь змінився, але це так, це – для своїх. То така система бонусів і накопичувальних знижок 🙂 Ніхто не вмер – і це вже добре.

Чорт забирай, та все ж при мені! Голова на плечах, в голові – мізки, а не рожеві соплі. Гарні ноги, груди і все інше. На що ж мені нарікати? Деякі й того не мають. Он скільки скалічених і знедолених. А я – то тільки так, для проби.

Досі дивуюсь, як я могла стільки часу боротись. Відмовляти собі у всьому – в їжі, в одязі, в найнеобхідніших речах. Вже мовчу про відпочинок, мандри та інші радості життя. Відчуття, коли ти обходиш енну кількість кілометрів тільки для того, аби купити десь на 10 копійок дешевших кілька скибочок сиру чи хліба – словами таки не передати. І це при тому, що я – викладач за освітою, перекладач, молода дівчина з перспективами. Думалось тоді, що навіть з мізками. Так-так, треба було в далеких і цікавих краях драяти засрані туалети, тягати відра з піском, збирати горох, повзаючи 12 годин щоденно на колінах. Ага, ви нічого не переплутали – молода дівчина з переспективами, перекладач, ага, з мізками.

А воно що? Воно – грошики тю-тю і в магазин швиденько по пивко. Може й по горіляку – то залежить який в нього настрій. Може в автомати пограти. Може ще по щось. А ти, дурна дружинонько – працюй-працюй, ти ж так хочеш мати свій дім, своє затишне гніздечко. Ото кохання, курва ж його мать.

Так от. Що ж сказати-то хотіла цією баєчкою. Дівчатонька, любі мої, милі. Ніколи і нікому не дозволяйте вилізти собі на голову. Бо зробить з вас скотиняку, буде принижувати, брати, коли собі схоче, руки може викручувати, як не будете чемні. Ну але то таке – то вже кому як пощастить. Але ліпше най так не щастить взагалі.

Я легко відбулась. Гола-боса втекла, але жива-здорова, дякувати Богу і мамі. Маю грандіозні плани і велике людяне серце, яке тримає мене на плаву. А скільки таких, як я колись? Багаааато. І терплять. Чекають. Не знаю, щоправда, на що. Їх луплять по писку, товчать їхніх дітей, заливають морду і з сокирою ганяються за бідолашними і дурними нашими жінками. І не обурюйтесь так голосно – таки дурними, бо думають тільки серцем…

А що я? А я звикаю до нового життя. Простого, невимушеного, без зайвих образ і застережень.

 

Оксана Навроцька

Вам сподобалася ця історія? Поширте її в соціальних мережах.

__________________________________________

Більше новин:

Роботодавці зобов’язані видати сертифікат про зарплату домашніх працівників, доглядальниць і нянь

З квітня змінюються правила реєстрації місця проживання