in

З думкою про «своє»

Мрійливі, щирі та сентиментальні, інколи ми соромимось «свого», боїмося виглядати хуторянами,  бігаємо за манівцями, доганяючи Європу, а в той же час метри світової моди, створюючи нові колекції одягу, все частіше звертаються до потужних традицій українського національного костюма, його яскравого колориту, ошатного декору з  прадавніми символами в орнаментах, виконаними вручну. Такий одяг не лише вбрання, він символізує приналежність до певного народу, території проживання, родинних традицій та духовних цінностей. Тенденції запозичення наших національних традицій прослідковуються і в інших видах мистецтв.

 

Сьогодення це наслідок минулого, а минуле має цінність для сучасності, як життєвий досвід, що безперечно стане корисним і надійним  фундаментом для розбудови майбуття. Формуючись тисячоліттями, український народ створив  автентичну, притаманну саме йому мистецьку культуру.

Окрім монументального, епохального мистецтва, існує повсякденне декоративно – ужиткове мистецтво одухотворене теплом людської пам’яті та старанності.  Воно безперечно ближче до душі, бо ще не так давно супроводило людину від народження, втілене у різьбленій колисці та першій вишитій сорочці і до труни увінчаної рукотворним хрестом. Багатовіковий досвід попередніх поколінь вкарбований у свідомості і підсвідомості людини,  зв’язує її із Всесвітом. Генетична пам’ять зберігає інформацію про усе суще, про людство у цілому. Ми навіть не усвідомлюємо,   як глибоко сягає її коріння.

Якщо у тебе відкрита і щира душа, вона здатна стати кільцем у ланцюжку, що пов’язує покоління, нагромаджуючи досвід попередників, бути носієм  енергетики рукотворної  краси. Це наука, яку не вивчають, це генетика нації, яка народжується з кожним із нас, росте і збагачується разом із духовним зростом особистості, визріває, проростає у душі і вже неможливо не сотворити красу.

Здається, що ми повертаємося у минувшину з солом’яними стріхами хат, вітряками млинів, дерев’яними возами, шароварами, рясними разками намиста, писанками, витинанками, картатими плахтами, кресанями, топірцями,   святими образами на покуті, мисниками, всілякими мальованками та рушниками на стінах, хідниками на долівці,  глечиками розвішаними по тинах,  чоловіками, жінками і дітьми одягненими у білий цвіт вишиваних сорочок… А про те, це не минувшина, це ми бачимо серце України з її одвічними традиціями добра, світла і всього того, що ми називаємо «своїм», де душа відпочиває. Хтось називає це архаїкою, або наївом, але у цьому оточенні, де б ми не були, складається враження безмежної, вселенської радості, Великодня, що триватиме допоки живі українці!

Мрійливі, щирі та сентиментальні, інколи ми соромимось «свого», боїмося виглядати хуторянами,  бігаємо за манівцями, доганяючи Європу, а в той же час метри світової моди, створюючи нові колекції одягу, все частіше звертаються до потужних традицій українського національного костюма, його яскравого колориту, ошатного декору з  прадавніми символами в орнаментах, виконаними вручну. Такий одяг не лише вбрання, він символізує приналежність до певного народу, території проживання, родинних традицій та духовних цінностей. Тенденції запозичення наших національних традицій прослідковуються і в інших видах мистецтв.

Та навіть далеко від рідної сторони внутрішній потяг до усього «свого» не слабшає, якби ми не опиралися, стараючись чимдуж  асимілюватися, щоб почувати себе комфортніше у суспільстві куди потрапляємо, зробивши певний життєвий вибір виїхати за кордон держави Україна. Саме держави Україна, бо Батьківщина Україна залишається з нами назавжди, впаяна у свідомість, у матрицю генетичного коду, що живий допоки жива людина, допоки жива – вона приналежна до своєї нації. Навіть трете  покоління іммігрантів з України, діти тих, що з різних  причин виїхали за кордон держави досить давно, відчувають цей потяг у здавалося б таких простих і майже банальних бажаннях одягнути вишиванку, повісити у сучасній модернізованій оселі вишитий рушник, прикрасити великодній стіл писанками. Усе це приймається, як бальзам на душу, як ліки від безпам’ятства.

Людство йде туди, куди воно йде. Відкриваються кордони, змішуються нації, культури і традиції різних народів впливають одна на одну поповнюючись новизною і природно, видозмінюються. Щоб не виглядати невігласом перед людьми, іноземна мова, часом, вивчається досконаліше, аніж рідна материнська. Ми тішимося  розвитком технічного прогресу, і це закономірно, бо він несе нам побутові зручності, але чи задумуємося, як докорінно змінюється психологія українців,  нації землеробів, ліриків, природжених творців? Раціональне  привалює, над духовним, втрачаються ті надзвичайно тонкі особливості, що характеризують, окреслюють обличчя нації.

Для прикладу розглянемо вищезгаданий національний одяг, який являється синтезом, сукупністю, багатьох мистецтв: ткацтва, вишивки, кушнірства, ювелірного, перукарського та інших. Навіть іноземці, котрі близько спілкуються з українцями, знають, що український одяг це вишита сорочка, широка спідниця, червоні шаровари та  чоботи, а ще розкішний квітковий вінок на головах у дівчат.  Але ми можемо розказати їм більше. Саме тут доречно показати стилістичні відмінності, що існують між нами на рівні регіонів, міст і сіл, вікових та статусних особливосте, а також полігамію і семантику кольорів, численні варіанти крою,  надзвичайне багатство технік вишивки та ткання, віртуозність у виготовленні різноманітних прикрас.

Це завдання не з простих, бо здебільшого  зусилля самодіяльні, позбавлені теоретичної бази знань, або знань про предмет нашого сьогоднішнього розгляду  взагалі. Та все ж подолавши період кількісного зросту української діаспори в Італії, наступив час якісного вдосконалення її присутності у цій країні. Уже маємо приклади заснування при українських суботніх школах студій  образотворчого,  декоративного  мистецтв та вивчення народних традицій. Тобто конкретні намагання збагатити знання учнів  і з часом втілити їх у практиці життя, створюючи  образ всесторонньо розвинутого українця за кордоном, плекаючи його національну свідомість, гордість, не нехтуючи і таким важливим чинником, як   мистецтво у побуті.

Сьогодні в Італії проживає  чимала кількість  професійних майстрів рукотворних мистецтв, та художників. Дехто працює за фахом, комусь пощастило менше і він сумістив творчу працю з іншою, щоб заробити на прожиття, а дехто зневірившись, не хоче навіть згадувати про свої таланти, щоб не ятрити душу, не маючи можливості займатися улюбленою справою. Та все ж розкажу вам відомі факти з життя  нашого земляка, дисидента, художника, картини котрого тепер коштують десятки тисяч доларів, єдину творчу людину української національності занесену до каталогу геніїв людства – це Іван Марчук. Лише у 52 роки цей художник зробив свою першу персональну виставку, у 55 вступив до Спілки художників, а у 62 купив свій перший піджак. Зараз Іван Марчук живе в Україні. Він подарував українському народові колекцію картин, котра коштує мільйони доларів, за однієї  умови, що вони завжди будуть знаходитися в експозиції. Ці картини ілюструють одну з найболючіших сторінок нашої історії – голодомор. Доля не була  надто ласкавою до художника, та він зумів перемогти обставини життя не втративши ВІРИ у себе.

Незабаром в Італії проходитиме велика виставка, де буде представлена і художня творчість. З ласкавого дозволу редакторки «Української газети», що за роки свого існування стала речником і трибуною для української громади в Італії, а її електронна версія читається у всьому світі, запрошую відгукнутися майстрів декоративно-прикладного мистецтва,  вихідців з України, що не полишають творчої праці. Навіть, якщо у своїй творчості ви вже не дотримуєтесь  чистих народних традицій і ваші роботи несуть лише елементи чи образи українського національного декоративно-прикладного мистецтва, все ж дайте про себе знати.

У віртуальній галереї газети залишаю для вас фотографії з музею народної архітектури у Пирогові, щоб нагадати  про яскраві рукотворні образи нашої Батьківщини. Вони зроблені нещодавно, цієї осені ТАМ, ДЕ ДУША ВІДПОЧИВАЄ з думкою про «своє».


Марія Гайдай, член Національної Cпілки майстрів
Народного мистецтва України, м. Варезе, hayday.m@gmail.com

8 порад, для правильного догляду за волоссям

Чудова Україна (ФОТО)