in

Всесвітній форум українців. «Батьки» і «діти»

Напередодні 20-ї річниці незалежності України у Києві відбувся VВсесвітній форум українців, в роботі якого взяли участь майже 300 делегатів з більш ніж 40 країн світу, а відразу ж після його завершення на свої річні загальні збори зібралися представники Світового Конґресу Українців (СКУ). На редакційну пошту надійшлиі відгуки на ці зібрання.

 

Любий друже!*

Коли ти радив мені не їхати на Форум (Всесвітній форум українців – Ред.), бо нічого там не побачу крім бійки дідуганів за місце в президії УВКР (Українська Всесвітня координаційна радаРед. ) та  виголошування заяложених гасел «времен очаковских и покоренья Крыма», ти частково був правий. Так, це було, але було й багато цікавого, тож я правильно зробив, що тебе не послухав.

Почну все ж з того, що мені не сподобалося і що неприємно здивувало. Це, перш-за-все –висвітлення форуму українською пресою. Вона була присутня фактично лише на його відкритті в Оперному театрі, очікуючи, як я зрозумів, «шкандалю». Дочекалися лише вигуків якогось дідугана під час оголошення міністром закордонних справ привітання Януковича та нового закону про статус закордонних українців. До речі, закон цей – значний крок вперед, він  суттєво розширює права та можливості українців за кордоном.  Ще якісь два диваки вийшли з транспарантом «Бандократію – геть!». Ніхто з делегатів  цих явно замовних провокаторів не підтримав, більш того, багато хто був обурений їх втручанням в урочисту подію. Розписали ж журналісти це так, нібито діаспора «освистала» Януковича і його команду. А на другий день втратила до Форуму інтерес абсолютно. Наприклад, один із моїх знайомих журналістів з впливового телеканалу, якому я запропонував побувати на першому зібранні новоствореного молодіжного крила діаспори, відповів: «Нашому каналу це не цікаво».

Дехто був ображений відсутністю Януковича на відкритті Форуму, дехто чекав, що Україна повністю профінансує Форум. Щодо першого скажу так. Чи варто йти президенту туди, де на нього чекають провокації, де лідери УВКР попередньо публічно висловлюють на його адресу неповагу і образи і фактично не вважають його президентом?

Щодо коштів, то як розповіли представники МЗС України, які весь час були з нами на Форумі, кошти були виділені чималі – проживання в готелі, харчування, інше. Але, що ж то за з’їзд, який не може сам себе профінансувати? Мені такі споживацькі настрої здаються не менш образливими. До речі, Дмитро Павличко, голова Міжнародногоблагодійногофонду«Українська Всесвітня Рада», створеного для підтримки діаспори, так і не відповів на запитання делегатів про те, скільки коштів надійшло до фонду і на що  вони були витрачені.

Намагання української опозиції використати Форум у своїх вузько партійних цілях відчувалося і надалі. Особливо старалися Заєць, Тарасюк, Лідія Григорович.Юрій Пальчуковський (голова голова об’єднання «Українська Національна Рада» — Ред.), напередодні обрання Голови УВКР розпустив плітки, що Дмитра Павличка хочуть усунути з цієї посади, щоб поставити на його місце «людину Януковича» — Михайла Ратушного. Але ж сам Павличко на Форумі виголосив палку промову на підтримку Ратушного і закликав голосувати саме за нього. Якщо не помиляюсь 98 делегатів підтримали цю кандидатуру, 31 голосував за Мирославу Роздольску (США).

Як я зрозумів, гострі протиріччя у діаспорі є, але пов’язані вони не з політикою, а з тим, що багатьом закордонним українцям як раз набридли політичні гасла і чвари. Вони очікують на конкретну роботу, яка б вирішувала їх сьогоднішні нагальні проблеми, особливо проблеми трудових мігрантів. Це – конфлікт «батьки –діти». Особливо помітним він був у виступах Євгена Чолія (Голова Світового конгресу українців – Ред.) і Ярослави Хартяні (Голова Товариства української культури в Угорщині – Ред.).  Виступ першого — жорсткий занадто забарвлений політичними гаслами. Виступ Хартяні напроти -прагматичний, спрямований на пошуки механізмів об’єднання українців у світі та на те, щоб позбутися традиційної хвороби з’їздів українства: «шароварщини», а також   принципу «де два українці – там три гетьмани».

На позиції Хартяні стоять представники саме нової, «четвертої хвилі» української міграції, що обєдналися у «Нову Українську Хвилю», особливо молодь, яка хоче «жити» окремо від «батьків». У виступах та у приватних розмовах молоді наголошували, що керівництво УВКР – це «живий труп», що вони не хочуть, аби їх втягували у політичні «розборки», що треба робити конкретні справи по обєднанню нації, по підняттю її міжнародного статусу, а не «молоти язиком». Що, який би уряд не прийшов в Україні до влади, треба з ним знаходити спільну мову і конструктивно працювати поза межами політики на громаду.

Мирослава Роздольська, яка очолює «Нову Українську Хвилю», напередодні Форуму так коротко і влучно сформулювала цю позицію у статті «Знакова подія» на шпальтах «Української правди»: «Про що будемо говорити? Чи й далі писатимемо звернення, на які владі начхати? Уже ж бо давно ясно, що вона не збирається на них реагувати. Чи може зміниться щось, коли ми всім своїм багатомільйонним голосом крикнемо: «Геть Табачника?»Ще років десять тому, критикуючи концептуальні підходи до проведення Всесвітніх форумів українців, американський професор Осип Мороз пропонував перевести ці форуми в нову площину. «Сучасна українська нація – це нова технологія управління в усіх сферах життя: в економіці, культурі, розв’язанні соціальних проблем», – писав він у своїй книжці «Думки. Концепції. Дії». Щоб ця технологія запрацювала, єдиний шлях –залучення найпотужнішого інтелекту українства до менеджменту, розробки галузевих завдань та ідеологічного підґрунтя. Тобто своєї Української Національної Ідеї».

Ось така думка йде на зміну заяложеним «Геть!»» і «Ганьба!», і це дає надію, що ми, українці, таки згуртуємося в націю, яку поважатиме увесь світ.

Твій Ярослав Вахній

Одна із пасій Берлусконі – українська модель Маріанна Ющак

Неаполь – ніжний мафіозі