in

“Вже навіть не відчувають, що вдома бракує мене…” – Творчість читачів

 

 

Додому!Додому!Додому!
Щодня промина в голові.
А кому?А кому?А кому?
Ці думки сказати мені.

Вже років багато минуло,
Живу я ось тут, в чужині
І все пам”ятаю як було
В країні рідненькій душі.

Жили ми сім”єю бідненько,
Не мали нічого свого.
Я змушена була скоренько
В Італію їхать й того.

Пройшли місяці-заробила,
Пакунок зібрала в цю ж мить.
Своїм подарунок зробила,
Щоб мали за що вони жить.

Щомісяця гроші їм слала,
Раділа за них від душі
Та тільки я навіть не знала,
Що стануть із часом чужі.

Від мене чекають зарплати,
Вдягнутись, купити нове.
Я все їм повинна віддати,
Бо там вже внучатко росте.

І фото мені висилають,
Як в хаті змінилось усе.
І вже навіть не відчувають-
Що вдомаі бракує мене…

Малята мої виростають,
Крокують сміливо в житті.
І з часом все більш забувають,
Як важко мені в чужині.

Як звоню додому-ліниво,
Скрізь сон,чоловік промовля,
Що різні дороги, можливо,
Нам прокладає життя.

Як боляче, боляче знати,
Що вже не чекають тебе!
Як боляче,боляче чути
“Зрозумій і прости ти мене…”

І здається у цю  би хвилину,
Залишила б все і втекла.
Та куди? Чи я маю родину?
Що з-за грошей не зберегла…

Кожну ніч у подушку я плачу,
У душі неймовірно кричу.
Кожну ніч уві сні я бачу,
Як до діток рідненьких лечу.

І щоранку беру себе в руки,
Нелюбиму роботу роблю.
Та всі думки мої лиш про діток,
Яких так я безмірно люблю.

Надіюся тільки на Бога,
Вірю щиро ,що все це мине
І щаслива в Країну дорога
Зовсім скоро чекає мене.

Обійму я своїх соколяток,
Поклонюсь я рідненькій землі.
І це буде вже новий початок,
Богом данний, і данний мені….

Ірина, Magione(PG)

Запрошуємо на Українське свято у Вероні

Місяць української культури “Мистецька Україна відзначає 150 річчя Об’єднання Італії та 20-річчя Незалежності України” 2011 (ФОТО)