Італійських ловеласів вдарили по найдорожчому

   Мало хто повідомляє про один цікавий наслідок економічної кризи: італійським чоловікам нині складно добиватись жінок з такою ж турботою, увагою, – і відповідними витратами, – якими вони колись славились.

У черзі за морозивом переминаються з ноги на ногу два бізнесмена; вони роздивляються вітрини з яскравим gelato, і слинки в них течуть, як у школярів. Проте, коли підходить їхня черга, ділові люди знічуються. Тихо і навіть трохи присоромлено, вони просять в нетерплячої офіціантки “gelato piccolo” (“маленьке морозиво”).

“Так, в нас тут усе скорочується, – похмуро каже вищий чоловік, розглядаючи з висоти свого зросту скромну кульку шоколадного морозива. – Грошей немає ні на що, навіть на жінок, – додає він, замислено облизуючи ложечку. – Дні Казанови минули. Одна жінка, то вже й так надто дорого”.

Його колега начисто вишкрябує зі посудини останні краплі шербету, після чого кидає мені переможну усмішку. “Хороші часи спливли!” – проголошує він. Далі, знизавши плечима, по-змовницькому шепоче: “Я – екс-казанова”.

Економічна криза вдарила італійських чоловіків по найдорожчому.

Поки його країна все ще переживає спад, безробіття перевищує 12%, а вартість прожиття захмарно зростає, герой-коханець змушений притримувати свою жагу до романтики.

Традиція таємно утримувати коханку в повністю оплачуваній квартирі, обдаровуючи хутром та коштовностями, нині перетворилася на історію.

“Хто сьогодні може дозволити собі подвійне життя? – питає журналістка Террі Марокко з італійського журналу новин “Панорама”. – Тільки подумайте, два Різдва, дві квартири, дві відпустки – це неможливо!” – сміється вона.

“Італійським чоловікам нині так скрутно, що вони змушені просити коханих взяти частину витрат на себе. Одну мою знайому її коханець запросив у готель на романтичну зустріч, а коли вони йшли звідти, спитав: “Ти не проти, якщо ми поділимо рахунок порівну?”, – розповідає пані Марокко.

Обережне опитування серед міланців виявило, що останнім часом явно зменшилася кількість, так би мовити, “денних візитів” до готелів.

Згідно з анкетуванням, що проводилося на італійському сайті знайомств, сучасний герой-коханець позбавляється цукерко-квіткових пережитків, не бажає оплачувати романтичні вечері з вином і намагається швидше перейти до суті справи.

“Італійці вже не ті романтики і джентльмени, – скаржиться Маріанджела Чіміенті з італійської інтернет-компанії Cdate. – До кризи, чоловік запрошував жінку на вечерю і дарував їй квіти, перш ніж… – вона тактовно замовкає. – А зараз він запрошує хіба що на каву та прогулятися парком”.

Нещодавнє дослідження, проведене Італійською асоціацією юристів з питань розлучень, вказує на то, що Мілан є столицею подружніх зрад. Однак невірність має свою ціну, яку більшість італійських чоловіків вже не в змозі платити.

З 2008 року кількість розлучень зменшилась на 35% – не тому, що ловеласи почали вкладати все у сім’ю, а тому, що звідти більше немає, що виносити.

Розлучатися в Італії дуже довго і дорого.

Роберта Рібалі – психіатр, що спеціалізується на статевих проблемах чоловіків, – розсіяно погладжує червону оксамитову оббивку терапевтичної кушетки у своїй розкішній міланській квартирі.

“Для старших італійців, ця раптова нестача грошей – трагедія, – з сумом повідомляє вона. – Вони завжди прирівнювали гроші до сили і користувалися грошима, щоб купувати жінок. Молоді люди можуть пристосуватися – навчитись завойовувати жінок шармом чи привабливістю. Але старшому чоловікові, в якого вже є певні гормональні проблеми, це завдає сильного удару по самооцінці”.

Вона замислено гортає свій щоденник.

“Знаєте, є один недорогий вихід з ситуації і для старших ловеласів, – додає вона. – В інтернеті за невеликі гроші можна купити хорошу подружку. Так, це буде повія, але вона може стати подружкою, а головне, їй не треба купувати шуби і коштовності, як традиційній коханці”.

Роберта киває, схвалюючи власну ідею: “Так, це може вирішити їх проблему. Це, і ще віагра”.

В центрі Мілана вуличні кафе, як і раніше, заповнені зграйками чоловіків, що заходять сюди після роботи на аперитив і розглядають такі ж жіночі зграйки за сусідніми столиками.

Андреа і Філліпо, на вигляд дещо напружені у своїх жорстких чорних костюмах, з заздрістю слухають вихваляння свого приятеля Джакопо; вдягнений в дизайнерську футболку і просторі штани кольору хакі, той випромінює впевненість і “крутість”.

“Він працює на нафтову компанію, – пояснює мені Філліпо. – В нього в кожній країні по дівчині, але він сильно не витрачається, бо не проводить більше двох днів на одному місці. А значить, йому не треба оплачувати вечері чи подарунки”.

Я поплескую його по плечу, щоб втішити.

“То в тебе тільки одна дівчина?” – співчутливо питаю я.

“Так, – белькоче він, – зарплата в мене невелика…”

Він дивиться вдалечінь нещасними очима, аж раптом у них спалахує надія: “Але, можливо, на Різдво мені дадуть премію?”

Джерело: http://www.bbc.co.uk/