Marianna Soronevych
Сподіваємося, що попри таку важливу подію в Україні, як президентські вибори, доля маленького громадянина України Володі Сергієнка, якого рішенням чужого суду позбавили права не тільки на материнську любов, але й – на батьківщину, не залишиться по-за увагою Української громадськості. Ми чекаємо від вас порад щодо можливих способів захистити дитину та родину українських заробітчан.
До голови ЗТР «Солідарність» Віктора Горобчука, який очолює в Італії представництво центру впровадження програм ЮНЕСКО з захисту прав людини звернулася громадянка України, яка перебуває на заробітках в Італії Марія Шпачинська з проханням допомогти повернути її онука 2-х річного Володимира Сергієнка, якого влада міста Вімарте (провінція Монцо в Італії) відібрала у її доньки Наталі Шпачинської 21 січні 2010 року. До такого кроку її спонукала бездіяльність української держави яка, є абсолютно байдужою до проблем українських заробітчан. Численні звернення до посольства України в Італії та в інші державні органи з цього приводу не дали ніяких результатів. Бабуся та мама хлопчика вирішили звернутися до громадських діячів та української спільноти, з надією, що суспільна думка спонукатиме українську владу вжити заходів для повернення дитини рідним.
З цього приводу головою ЗТР Солідарність В. Горобчуком 01 лютого 2010 року було проведено пресконференцію в українському інформаційному агентстві в якому взяли участь адвокат родини Петро Плюта, та доктор медичного права Віталій Третьяков. Від адвоката присутні журналісти дізналися про деталі справи.
Історія почалася 2 роки 9 місяців тому. Приїхавши до Італії за польською візою, там де працювала її мама, Наталя іще не знала, що вона вагітна (чоловік залишився в Україні). 31 січня 2008 року у Наталі почалися перейми. До клініки Мілану її не прийняли, бо в неї як у нелегалки не було відповідних документів. Зате з розпростертими руками її прийняли у приватній клініці. Відразу після народження хлопчика, їй фактично запропонували відмовитися від нього, мотивуючи тим, що важко виховувати дитину перебуваючи нелегально на чужині. Але і мама і бабуся не могли навіть думки припустити, щоб залишити дитину.
Після цього почалися підозрілі дзвінки від лікарів зазначеної клініки, які повідомляли, що новонароджений хворий і його потрібно лікувати. При чому, різні лікарі називали різні діагнози: цукровий діабет, зліплення шлуночка, цейроз печінки. Ці дзвінки дуже насторожили родину тим більше, що хлопчик почував себе чудово, ніяких признаків будь-якої хвороби в нього не спостерігалося.
Врешті решт, до їхнього помешкання ввірвалися працівники опікунської ради в супроводі поліції та лікарів і примусили матір відвезти дитину до лікарні. На четвертий день перебування в клініці рідним хлопчика повідомили, що в нього рідка хвороба незасвоєння білків – фенилкетонурія. Хлопчику призначили лікування від якого стан його здоров’я дуже погіршився. Запідозривши, що їхня дитина стала піддослідним кроликом (один з лікарів промовився, що клініка отримала 300 тис. на випробування експериментальних ліків саме від цієї хвороби), мама і бабуся вирішили забрати Володю з клініки, щоб вберегти від такого «лікування».
Кров хлопчика передали на аналізи в у Львів та Цюрих – жоден з аналізів не підтвердив діагнозу поставленого в Мілані. Дитина росла і почувалася повністю здоровою.
Майже 8 місяців родину ніхто не зачіпав… і ось, 21 січня 2010 року, знову карабінери вибили двері в помешканні українських заробітчанок і, на виконання рішення суду, відібрали дитину. Ні мама ні бабуся нічого не знали про існуюче рішення суду, в якому сказано, що Наталя Шпачинська поводить себе неадекватно в питанні лікування сина, і постановлено позбавити її материнських прав на 24 місяці, а її піддати ретельному обстеженню на стан психічного здоров’я. На зауваження на те, що вона нічого не знала ні про рішення суду, ні про сам суд, їй відповіли, що українське консульство було повідомлено про це іще в листопаді місяці.
Цього разу дитину у них відібрали і відправили до притулку. На сьогоднішній день, від так званого лікування дитина виглядає кволою, у неї з’явилися признаки косоокості. Рідним дозволяють бачитися з хлопчиком лише годину на день. Заборонено з ним фотографуватися.
Після останніх відвідин, бабусі хлопчика вдалося записати на мобільний телефон розмову працівників притулку, про те, що його готують для всиновлення італійською родиною. Мати Наталя та бабуся Марія Шпачинські – в шоці. Адже навіть за рішенням суду, Наталю позбавили материнства тимчасово, лише на два роки.
Всі їхні звернення до Українського консульства абсолютно безрезультатні. Консулат ніяк не реагує на те, що до Українських громадян ставляться як до піддослідних мавп. Від уповноваженого з прав людини та міністерства закордонних справ, куди з відповідним зверненням звертався голова ЗТР «Солідарність» Віктор Горобчук, який очолює в Італії представництво центру впровадження програм ЮНЕСКО з захисту прав людини, – одні відписки, в яких формально посилаються на зазначене рішення суду. В розпачі, жінки просять від їхнього імені звернутися до української спільноти до громадських організацій та діячів України з проханням допомогти їм повернути дитину. Вони сподіваються, що силою суспільної думки можна примусити українську державу виконувати свої функції по захисту українських громадян, і в конкретному випадку – вжити заходів для повернення дитини її рідним.
Телефон бабусі Марії Шпачинської: +38067-329-24-38. В Італії також з цього питання можна звернутися до Віктора Горобчука: +39 3204184359, або в Україні до Мирослави Свистович: 0675016173
P.S. Як повідомив адвокат Петро Плюта це вже не перший випадок, коли в українських заробітчан в Італії забирають дитину саме у такий спосіб – зробивши психічно неадекватною матір дитини.
Думаю від такого може стати божевільною сама нормальна матір.
