Marianna Soronevych
Українська громада на Апеннінах активна у створенні громадських асоціацій, товариств та осередків. Здебільшого ці організації сприяють вирішенню соціально-правових питань та задоволенню культурних потреб мігрантів. Нещодавно тут народилося нове професійне об’єднання українських художників. Вони кажуть, що це не тільки бажання допомогти одне одному, а ще й прагнення активніше популяризувати українське мистецтво за кордоном.
…У просторій майстерні Лілії Баб’як багато світла й картин. Кожний закуток заставлено полотнами, ескізами, знаряддям для малярської праці. Тут художниця живе і працює.
Я застала її за малюванням акварелями римських краєвидів. Як розповідала пані Лілія, готові листівки місцевий замовник продаватиме за комерційними цінами. “Ці роботи багатоповторні, їх не назвеш мистецькими творами. Проте, крім цього, пишемо картини, виставляємо і продаємо їх на виставках, їздимо на пленери Італією”, – розповідає Лілія Баб’як, колишній головний художник Глинянської килимової фабрики на Львівщині.
Вона радіє, що нарешті, після 12 років життя в Римі, поселилася у великій кімнаті, де достатньо місця і для малярської роботи, і для того, щоб збиратися разом із колегами-земляками. Адже для творчої людини, продовжує художниця, важливе спілкування, обмін досвідом і підтримка.
Разом ми – сила
Після однієї із спільних виставок художники вирішили, що настав час згуртуватися. Створили ініціативну групу з п’яти осіб і статут організації, яку назвали спілкою українських художників Італії “Оберіг”. Поки що серед зацікавлених здебільшого випускники львівських мистецьких закладів, які працюють у різних стилях. Передбачають залучати і художників-аматорів.
“Для творчих людей узагалі необхідна, так би мовити, богемна група, яка дає поштовх для творчості, підтримує, – зауважує активістка осередку, художник-модельєр Лариса Іськів. – Отож ми вирішили створити таку маленьку спілку наших художників, до якої можна приєднуватися. Нині, коли українська громада встановлюється в Італії, потрібно створювати різні інституції”.
Першочергові плани художників – організація виставкової діяльності та розпродажу робіт, участь у професійних конкурсах. Митці кажуть, що, маючи офіційний статус, можна буде сподіватися на фінансову підтримку від місцевої влади. Наразі триває бюрократична робота з офіційної реєстрації об’єднання.
Українську школу поважають
Скульптор Микола Швець переконаний, що об’єднуватися художникам треба, однак сумнівається у швидкій реалізації задуму. “У Римі ми можемо підпорядкoвуватися лише італійським правилам. Між собою можемо домовитися, що маємо спілку, але це нічого не дає. Це має бути культурна асоціація, і в такий спосіб можемо брати участь у культурному житті столиці й персонально, й від організації”, – говорить пан Швець.
Серед українців є члени місцевих художніх асоціацій, декотрих залучено до роботи на престижних реставраційних об’єктах, і вони відносно комфортно почуваються у професійному середовищі на чужині.
Отож чому постало питання про окрему українську спілку? “Є таке питання як патріотизм. Прагнемо об’єднання з нашими художниками, хочемо підтримати їх, і це також сприятиме просуванню українського мистецтва в Італії. Нашу школу тут поважають, і ми пишаємося цим”, – каже Лілія Баб’як.
Наталка Кудрик, радіо “Свобода”
