Marianna Soronevych
Завдяки звитязi в Італії українські шпагісти пiднялися у світовому рейтингу на друге мiсце. А до цього часу займали п’яте Трiумфом збiрної України закiнчився командний Кубок свiту з фехтування на шпагах, що проходив в iталiйському Лiньяно. Це перша перемога нашої дружини в сезонi. Творцями успiху стали Богдан Нiкiшин, Дмитро Карюченко, Анатолiй Герей та Iгор Рейзлiн.
Докладнiше про звитягу в iнтерв’ю Експресу розповiв Анатолiй Герей, один iз новоспечених переможцiв Кубка свiту.
— Якщо проаналiзувати результати виступу нашої збiрної, то боротьба в Iталiї була запеклою. Чи не так?
— Так, ця звитяга далася нам нелегко. Чого вартий був фiнал, у якому ми з рiзницею один укол здолали полякiв. А перед тим з перевагою лише два очки вдалося перемогти Iзраїль. Ще ранiше, в 1/32 фiналу, ми зiграли дуже важкий поєдинок зi шведами. Добре, що ми “вигризли” цю звитягу. Завдяки успiху наша команда пiднялася з п’ятого на друге мiсце у свiтовому рейтингу. Це добрий сигнал, бо на Олiмпiйських iграх у Рiо-де-Жанейро командна першiсть iз фехтування на шпагах буде в програмi. Її повернуть на змагання, бо ж на Олiмпiадi в Лондонi цiєї дисциплiни не було. Найкращi чотири команди свiтового рейтингу автоматично отримають олiмпiйськi лiцензiї. Наразi ми у прохiднiй четвiрцi, i це тiшить.
— Як часто українцi змагаються мiж собою на мiжнародних турнiрах?
— Такi поєдинки частенько бувають. Усе залежить вiд жеребкування. А от на українських змаганнях нам не звикати до очних зустрiчей. Вони не впливають на нашi взаємини. Коли ми представляємо Україну на мiжнароднiй аренi, то працюємо як одне цiле. Ми всi зацiкавленi в тому, щоб разом пiдкорити олiмпiйський п’єдестал.
— Чи впливає iндивiдуальний рейтинг фехтувальника на його фiнансування?
— Нi, нас фiнансують усiх однаково. Кожен збiрник перебуває в однакових умовах.
— В однакових добрих умовах?
— Я б не сказав, що в нас бездоганне фiнансування. Але i грiх на щось жалiтися. Нам видiляють кошти на екiпiрування, iнвентар i на мiжнароднi поїздки. Фактично, щомiсяця ми раз або двiчi їздимо на мiжнароднi старти. А це великi витрати.
— На що ще витрачають грошi нашi шпажисти?
— У нас дуже часто ламаються клинцi шпаг. Доводиться оплачувати їх з власної кишенi. А це обходиться недешево. Один клин коштує вiд 520 до 800 гривень. Ми змушенi його купувати кожнi три мiсяцi. Щодо самої шпаги, то її вартiсть 1100 гривень. На щастя, змагальна шпага служить довго.
— Чому ви займаєтеся шпагою, а не шаблею чи рапiрою?
— Менi подобається шпага, бо це найдавнiший вид фехтування. Колись билися шпагою i завдавали ударiв у всi частини тiла. А шаблею не можна завдавати уколiв нижче пояса, у тому числi й у ноги. Шпагою можна бити суперника в усi iншi частини тiла, окрiм потилицi. Вона нiчим не захищена. А щодо рапiри, то ця дисциплiна була тренувальною, i лише з часом її включили в олiмпiйську програму. Сама рапiра найлегша, а от шпага найважча — понад 700 грамiв. Тож ми повиннi бути фiзично дужi, щоб вправно володiти своєю зброєю.
— То на тренуваннях ви не лише фехтуєте, а й працюєте над тим, щоб бути кремезним?
— Безумовно! I ще працюємо над координацiєю рухiв. Для цього беремо м’ячики i руками ними жонглюємо. Такi тренування нагадують роботу в цирку. Олег Зубарук
