in

Українські державні службовці з мафією успішно співпрацюють і переймають досвід – експерт

   Чим відрізняється українська мафія від італійської, яку намагалися копіювати українські мафіозі на початку 1990-х років? Чи варто в Україні говорити про мафію як таку, коли державні службовці поводяться як мафіозні шефи? Як побороти мафію і яка в цьому є роль кожного окремого громадянина?

Про це говоримо з виконавчим директором Transparency International в Україні Олексієм Хмарою.
 
– Як розвивалася українська мафія? Чи вона пройшла той самий шлях, що італійська – від дрібних поборів до контролю над підприємствами, потім ринками, а тепер, через корумпованих політиків, частково і над державою?
 
– Процес був схожий, але на певному етапі він пішов своїм шляхом. На початку 1990-х років у нас були так звані «братки», колишні спортсмени або кримінальні авторитети, які намагалися контролювати усе хоч трошки економічно активне населення України. Ця схема діяла до початку 2000-х років, коли внаслідок кримінальних війн були знищені майже все кримінальні авторитети.
 
Ті, що залишилися, максимально легалізувалися. Вони або створили свої підприємства, або купили вже існуючі, і стали поважними бізнесменами, навіть великими меценатами, відомими мільярдерами.
 
Після 2005 року майже не було зрощення криміналітету і влади, але коли у 2010 році президентом став Віктор Янукович, керівники мафіозних структур почали рух у бік влади. І сьогодні деякі галузі економіки наполовину контролюються кримінальними авторитетами і державними структурами. Коли ми говоримо про велику політичну корупцію, то високопосадовці все більше нагадують і поводяться як боси мафії, а не як публічні службовці.
 
– Які галузі економіки найбільше вражені мафіозними структурами?
 
– В енергетиці великі бізнесові приватні гроші мають яскраво виражений кримінальний присмак, тому що вони були зароблені в кримінальних схемах, а потім легалізовані. Нова тенденція – поява великих готельних проектів, якщо вони вітчизняні, то це також гроші, які відмиваються від кримінальної діяльності.
 
Азартний бізнес був в Україні спочатку незаконний, потім законний, зараз знов незаконний. Ринок нікуди не зникав, але контролюється навпіл державними службовцями і мафією. Вони мають рівні частки, можуть бути співвласниками в одному бізнесі.
 
Є галузі криміналізовані, де частка кримінального капіталу доходить до 60–80%, а є такі, де він доволі незначний.
 
Але найбільшою проблемою є так зване рейдерство – це російська хвороба, яка тепер є і в Україні – або незаконне поглинання, як це «м’яко» називають на Заході. Якщо в усьому світі цим займається один не дуже чесний бізнес щодо іншого, то у нас цим займається держава, державні фіскальні органи, які поводяться як мафіозні структури, захоплюючи підприємства і галузі.
 
– Які галузі економіки можна вважати чистими від мафії?

 
– Якщо це – економічно успішна діяльність, то вона вся для мафії цікава. В Європі вважається нормальною прибутковість 5% на рік, у нас ті ж гроші хочуть мати на місяць. В Україні в усіх галузях більшою або меншою мірою присутній мафіозний капітал, лише частка відрізняється.
 
– Кожен п’ятий дрібний підприємець в Італії заявляє, що зазнав утисків від мафії. Чи можуть хоча б 20% українських підприємців сказати, що вони не зазнавали утисків з боку мафії?

– У нас дещо інша природа утисків. В Італії належним чином працюють правоохоронні органи, але все ще є мафіозні структури, які намагаються тримати голову. В Україні навпаки – всі фіскальні органи, всі без винятку, є мафіозно орієнтованими структурами. Вони використовують порушення закону як спосіб швидкого збагачення. Податківці, міліція, пожежники приходять і регулярно «доять» дрібних підприємців, виступаючи від імені держави і закону. Зараз ми спілкуємося з одним колишнім оперативним співробітником СБУ, який нам розповів про типові схеми, коли співробітник силових структур від 2–5 тисяч доларів має заплатити за право отримати пістолет і значок. Всю свою енергію 80% цих людей спрямовують на те, щоб «відбити» ці гроші.   
 
– Деякі експерти говорять про те, що італійське й українське суспільство культурно схожі тим, що обидва вони не засуджують позаправні дії. Чи це так насправді і чи італійський досвід, що мафія обертається дуже великими витратами, може переконати українців, що дешевше жити по закону?

– Цікаво, що це – проблема якоїсь однієї частини держави. Так, є толерантне ставлення до кримінальної поведінки на Донбасі, який був населений вихідцями з кримінального середовища і де їхні діти і внуки призвичаїлися жити за нормами життя кримінального середовища, «по понятіям».  Аналогічна історія є на заході, в Закарпатській області, де міграційно намішаний край, де багато соціальних та етнічних груп з ризикованою поведінкою, і ця культура неповаги до закону також входить у ширше середовище. На півдні, на півночі і центрі цього менше. Українці толерують таку поведінку на вулиці і при спілкуванні з низовими чиновниками, бачать це по телебаченню чи читаючи газети, з боку найвищих осіб держави і бачать, що вітається інша система цінностей, яка вводиться в культ. Люди вже хочуть ставати не кримінальними авторитетами, як це було 20 років тому, а чиновниками високого рівня. Але з тією ж метою швидкого збагачення за рахунок корупційних схем.
 
– Експерти з боротьби з мафією говорять, що для успішної боротьби з мафією потрібна наявність трьох компонентів – законів, політичної волі та вимоги населення. Як би Ви оцінили наявність цих трьох компонентів в Україні?
 
– Законодавство, на мою думку, практично все є, і з точки зору кримінальних переслідувань, боротьби з організованою злочинністю, навіть законодавство про відмивання доходів, отриманих кримінальним шляхом, у нас дуже детально прописано. А це дуже важливо, бо мафіозі не хочуть убивати людей і тримати трупи в підвалах – вони хочуть жити як чесні люди, отримуючи великі статки. Все законодавство, окрім моніторингу особливо великих сум, на сьогоднішній день ухвалено.
 
Якщо говорити про політичну волю, то вона до останніх кількох років була, але не тому, що була краща влада, а тому, що була конкуренція політичних еліт. Ще чотири роки тому за президентом була закріплена Служба безпеки України, Генеральну прокуратуру контролювала Партія регіонів, Міністерство внутрішніх справ було близьким до Юлії Тимошенко. Змагаючись між собою, ці правоохоронні органи сприяли здоровішій атмосфері в державі.
 
Сьогодні ми бачимо, що всі три правоохоронні структури підпорядковані одній партії, як в часи Брежнєва. Коли всі правоохоронні органи контролює одна партія, то говорити про політичну волю не доводиться, бо вже борються не чесні правоохоронці з корупціонерами, а однопартійці між собою.
 
А щодо суспільної підтримки, то вона існує, але по-іншому проявляється. У нас громадяни хочуть не допомагати владі чи правоохоронним органам, а відстояти своє право жити. Вони організовують різні рухи, навіть радикальні, проти «мажорів», дітей високопосадовців, або кримінальних авторитетів, які поводяться зухвало. Радикальні рухи існують проти високопосадовців, які демонстративно нехтують законами, їм, наприклад, намагаються знищувати майно. Суспільна підтримка влади була б – і вона вже є, – але реальних кроків влади поки не спостерігається.
 
– У 1950–60-х роках мафія довела південь Італії до того, що підприємці вже не могли витримати її тиску і почали покидати країну. Існують дослідження, які показують, що відома у цілому світі італійська піца поширилася саме завдяки тому, що мафія виштовхувала підприємців з країни. Українці також продовжують виїжджати, а ті, що хотіли б повернутися і вкласти зароблені за кордоном гроші у власний бізнес в Україні, говорять, що їм не дає це зробити мафія.
 
– Ви абсолютно вірно говорите, але є збіг трьох чинників, чому виїжджають українці. У порівнянні з західними країнами, у нас багато можливостей на ринку, багато ніш ще не зайняті, і можна швидко заробити хороші гроші. Але в нас дуже монополізовано право доступу до цих вільних ринків. Простим громадянам пробитися туди неможливо. Кумівство, клановість – те, з чого починалася італійська мафія, в Україні також надзвичайно високі.
 
Друга причина, чому українці виїжджають, полягає у тому, що у нас, як у Білорусі, починають цінуватися не інтелект та здібності, а персональна відданість. Наприклад, у Білорусі у двірників та правоохоронців набагато вища заробітна платня, ніж у вчителів. Це зроблено спеціально, тому що вчителі привчають думати, а двірники просто стежать за порядком – як і міліціонери.
 
В Україні створюється схожа ситуація. Бо люди, які звикли думати, бачать, що їм нема де реалізуватися. Люди, які думають, тут не дуже потрібні, бо вони відразу стають якщо не «ворогами народу», то ворогами режиму.
 
А третя причина, чому виїжджають українці, полягає в тому, що дурнувата практика відстоювання черг – для того, щоб отримати банальну довідку чи право на іншу довідку – вбиває у людей бажання хоч щось робити суспільно корисного. Бюрократія поглинає усі ініціативи.
 
Тому, щоб уникнути усіх трьох ризиків, люди намагаються поїхати в простіші системи, може, вони не кращі, ні культурно, ні економічно, але вони простіші.
 
Тому не лише мафія, а бюрократія, помножена на клановість, є причиною того, що українці так масово полишають батьківщину.

http://www.radiosvoboda.org/

Натисніть, щоб оцінити цю статтю!
[Усього: 0 Середній: 0]

Мертву українку знайшли в коробці з-під холодильника

Про смерть матері в Італії родичі дізналися із Інтернету