Marianna Soronevych
Літак сів у недобудованих уже міжнародних Жулянах. “У каво баґаж – тє в шатёр!”, – крикнула круглолиця слов’янка. Отакої, невже одразу до цирку?! Так, але не глядачем, а учасником: розпочалася покольорова роздача багажу: “У каво сіняя сумка с бєлымі палоскамі?!!” Троє здіймаються й біжать. Іноземці й зіноземлені підозрюють зйомки якогось тупого фільму й отетерівають.
У цій країні все може бути, – сказав він. У цій країні противно жити.
То виїжджай! – закричав я.
І виїду, – тихо сказав він.
Ліна Костенкo
Літак сів у недобудованих уже міжнародних Жулянах. “У каво баґаж – тє в шатёр!”, – крикнула круглолиця слов’янка. Отакої, невже одразу до цирку?! Так, але не глядачем, а учасником: розпочалася покольорова роздача багажу: “У каво сіняя сумка с бєлымі палоскамі?!!” Троє здіймаються й біжать. Іноземці й зіноземлені підозрюють зйомки якогось тупого фільму й отетерівають.
“Ласкаво просимо до України!”, – персонал тренує заклик до Євро 2012.
Серед прибульців є й німецька студентка українського походження. Безностальгійно упізнавши забуте “куда ты лєзіш”, вона здихалася млявих тенет черги і паспортного контролю та подалася до автобуса. На неї чекає багатогодинна подорож до батьків на схід України.
Перше, що непокоїть звиклу до благ західного світу дівчину, – суцільне втручання: усі до всіх лізуть, свідомо чи ні! Кіно в автобусі з бездарними фізіономіями, дід на плече, тітка з балачками, серіал сімейних стосунків по телефону…
Нічна зустріч із Фредді Крюґером – подарунок небес порівняно із привокзальним туалетом в Кіровограді. Вбиральна культура українців, до речі, уможливила деяким науковцям виявлення чорних дір на Землі. Туалети ж є часто-густо навіть із закликами-посланнями, загадковими шифрами та відбитками пальців на стінах коло них.
Вухо вловлює розмову стареньких жінок на підході до кінцевої зупинки. Бесіда зворушує: “Ви вже картоплю висадили?”, – гойдає одна ніжкою. “Таке! Була оце злягла… Роботи тепер – страшне…” Бабця студентки теж так говорила, невивчено правильно і красиво.
Рідний дім. Батьки. Миска вареників і ріка яблуневого соку.
Уранці дівчину кличуть дрібні справи й черга до маршрутки. Аж тут кимось виплюнуте лушпиння летить бідоласі в обличчя. Тут усі на всіх плюють, призабула вона. Влада на народ. Народ на владу. Учитель на учня, учень на вчителя. Шеф на підлеглого, підлеглий на шефа…
Пороззявляли роти, плюють і підгаркують. Усі, як у кокони, замотані в слизоту взаємних образ. Навіть брутальна вулиця випльовує тебе ввечері у власну квартиру.
Їдемо. Чумацьких шлях масажує внутрішні ограни, шансон видовбує з голови мозок. “Атвєрнісь, ты мнє мішаєш стаять!” – гавкнув комусь молодик. Ось вам і свіже птху! Відчуття образи непоборне. Зараз почнеться!
Яка прикрість, у нього ж вдома така пухкенька пиріжкова бабуся, уся в муці, і так щебече українською, а він продукує бидлоцтво та ганьбить її мовою, яку більше ніде в світі не почуєш.
Цивілізована розмова з українцем узагалі є майже неможливою, підсумовує про себе студентка. Його не хочеться ніколи ні про що питати, бо відповідь буде зазвичай такою: “Атайді!”, “Как ґдє, тут напісана! Ты шо нє відіш?..”, “Блін, я сама дастану піва, мужчіна! Дома так будітє, а мы – магазін”, “Ну, скока можна?.. У нас пєрєрыф!”. Тощо.
Студентка думками не тут… Навіть останнє німецьке товстошиє, як у нас би сказали, бидло із заводу автозапчастин завше притримає тобі двері та виключно завше скаже bitte і відповість danke. Є народи, які народжуються та помирають із цими словами.
Чого український учитель не волає: “Діти, любіть і поважайте себе та інших, щодуж будьте ґречні, любіть природу, бо наш дім усюди, а не лише у хатах”?!! Чого він за двадцять років не виховав громадянина?
Його сьогодні майже немає, немає чиновника, немає політика. На заході звичайний поштар – вихована особистість, доводить досвід нашої студентки. Тут президент – шапкозбивач. На заході краватка увиразнює й дисциплінує. А тут же сидять самі дурні костюми, як у Булгакова, із рухомим рядком на лобі: “Подивися, ким я став!”.
Ніхто тут з політиків не закличе: “Українці, наше сьогодення скрутне, але візьмімося подумки за руки, підімо вранці на свої роботи і щокраще її виконуймо. Кожен двірник і мер, кожен учитель і лікар. Мине час і ми оговтаємося!!!”. “Так закликати соромно”, – бачить наша молода студентка скривлені мордаті рила! А вбивати й мучити не соромно?
Навсібіч пульсує вулично-мовне сміття. Жирними целофановими кульками звисають з дерев адресовані один одному матюки. По балках та попід річками, ніби перед кінцем світу, понабухали гори морального збайдужіння. Міське нахабне дівоцтво корчиться на високих підборах і потопає в безсмаччі своїх одеж. При чому, що східніше, то глибше. Сільське прокурене й пропите юнацтво – у вічних пошуках заліза…
А недолугі політики з екранів ще й кидають кістку двомовності. Гризися, народе! А той, наївний, не усвідомлює, що на Україні немає і не буде двомовності. Є українська мова вищої школи, мова повсякдення і діалект російської. Людей, котрі на Україні володіють справжньою російською мовою, – дуже мало.
Хто не філолог, нехай прислухається до мови петербуржців та полтавчан. Лев Щерба констатував би гібрид російського діалекту в останніх, а уважний читач, напевно, уже помітив першу спробу писемно його закріпити.
Якщо комусь удасться створити високохудожні твори цією мовою, то її можна було б розпочати викладати в школах. “Божевільний, сумашедший, самошечій; почекай, погоди, підожды”.
Ось, уже нав’ючену торбами й поцілунками, її споряджають назад. За кілька годин вона прибуває на недобудовані міжнародні Жуляни, які знову заганяють усіх під намет. Паспорт стирчить у кишені, квиток – у роті. Наостанок – мікроскопічний бутерброд від аеропортно випрасуваної продавчині “Старшого менеджера Тетяни”, яка змахує з нього котячу волосину, типове панібрацтво з митниками, злет і кривавий захід сонця.
Україну митєво зневиднюють грозові хмари. На колінах у студентки – недочитаний роман сучасної української поетеси, у душі – материнські сльози на пероні, а в пам’яті слова вічного Тараса: “Кого, рыдая, призову я Делить тоску, печаль мою? В чужом краю кому, тоскуя, Родную песню пропою?..”
Антон ГОЛОВКО
