in

Хто б керував Україною, якби повернулися 5 мільйонів заробітчан?

Через 8-10 років, коли в Україну почнуть повертатися ті, хто виїхав на заробітки в 90-х роках. На чужині українські мігранти не виживуть з однієї причини – не зароблять пенсії. На меншу суму в європейських країнах не зможуть гідно прожити. Ось тоді в суспільстві і виникне критична маса, яка буде вимагати перемін. Це буде рух знизу, який не так легко проконтролювати. Голоси такого протестного електорату за 300 гривень не купиш, як це робили на останніх місцевих виборах.

 

 

Дуже цікаво спостерігати за обличчями власників українських телеканалів, коли вони беруть участь у політичних шоу. Їх аж розпирає від власної значимості. У такі хвили, мабуть, їм здається, що лідери країни народжуються в телевізійних студіях.

Інколи створюється враження, що в Україні останніми роками лідерів призначали. Два чи три десятки олігархічних сімей, немов на кастингу, вибирали того, хто має керувати українським народом. А потім ліпили потрібний образ: ліберала чи демократа, проросійського чи проамериканського, залежно від політичних вітрів.

На перший погляд, усе дуже прозаїчно. Підкинули харизматичному політику грошенят, випустили на телеекран, показали на мітингу, створили оточення. І – новоспечений лідер готовий до ширвжитку.

Придивіться уважніше до наших буднів: лідери та партії міняються, а перемін не видно. Дехто вже втретє проривається на владну орбіту, а зрушень жодних. Немов зла відьма всіх зачарувала й водить по одному колу.

Лідерів у переламні часи історії висуває народ.

Так було в Україні на початку 90-х, коли вмирала стара тоталітарна система. Тоді на політичному небосхилі появився В’ячеслав Чорновіл із когортою шестидесятників. Так було й у Польщі, яка з робітничого руху висунула Леха Валенсу. Так сталося в Чехії, де народ до влади привів Вацлава Гавела.

Останніми роками лідерів приводять через всеукраїнські телеканали. Сподобалися олігархам – показують, не сподобалися – тримають у тіні. Найпокладистіших і прогнозованих штовхають у президенти.

Пригадую історію, як Олегові Тягнибоку для підняття рейтингу радили на телешоу кинути пакет кефіру в агресивно російського політика. Прогнозували зростання рейтингу на кілька відсотків. І що далі? Ніхто б такого політика навіть не згадав, як нині не пригадують учорашніх телевізійних кумирів. Політичні шоу на оплачених каналах – це мультики для розваг.

Тягнибок став лідером завдяки масовим акціям протестів – він не боявся виходити до людей на майдан.

Як ви думаєте, чому Степан Бандера з’явився в 30-х роках, а не в 20-х?

Доктор економічних наук, професор Львівської комерційної академії Віктор Шевчук вважає, що в суспільстві критична маса почала виникати тоді, коли на початку 30-х верталися українські мігранти з Канади та Америки. Приїжджали не з порожніми руками, із грошима. Купляли землю. Заводили господарку. Тільки де взяти робочу силу – село спивалося, людей обдирали до нитки місцеві глитаї.

Мігранти почали ставити питання: чому так? Почали єднатися й пробували разом змінити життя у своєму селі, потім – у повіті.

Виник суспільний рух. З народу, із самих низин, почали появлятися лідери. Вони кликали народ до перемін.

Схожу ситуацію прогнозують через 8-10 років, коли в Україну почнуть повертатися ті, хто виїхав на заробітки в 90-х роках. На чужині українські мігранти не виживуть з однієї причини – не зароблять 1200-1300 євро пенсії. На меншу суму в європейських країнах не зможуть гідно прожити.

Українські заробітчани не думали про пенсії, про страховки, а вкладали зароблені гроші в навчання своїх дітей, у будинки, в іншу нерухомість на Батьківщині.

Батьки повернуться, а діти не поїдуть працювати на “чорних роботах” в Європі, бо здобули на заробітчанські гроші освіту, придбали хороші квартири. І не мають нужди гарувати за копійки.

Ось тоді в суспільстві, вважає професор Віктор Шевчук, і виникне критична маса, яка буде вимагати перемін. Це буде рух знизу, який не так легко проконтролювати.

Голоси такого протестного електорату за 300 гривень не купиш, як це робили на останніх місцевих виборах. У Жовківському районі на виборах до Львівської обласної ради перемогли з відчутною перевагою два митники. Виявляється, нині це найбільш шановані представники суспільства, які заткнули за пояс усіх демократів.

У ще одному прикордонному районі переміг відомий в Україні “контрабас”. У селах, наближених до обласного центру, мандати здобули сучасні земельні магнати.

Бідне львівське село, у якому 50 відсотків земель не обробляється, а доросле населення масово спивається, грошовиті феодали скупили на корені все.

На заробітки виїхало найбільш активне населення.

Хто б керував нашою країною, нашими районами, нашими селами, якби в голосуванні взяли участь 5 мільйонів заробітчан? Мабуть, зовсім інші лідери. Можливо, рух із низу приведе до появи нового В’ячеслава Чорновола.

Поки що країною плавають пара десятків “титаніків” олігархів, які визначають економічний курс України. Вони існують завдяки зубожілому народові й дешевим сировинним ресурсам. Через десять років вони вимруть як динозаври.

Придивіться до найбагатших людей свого регіону. Звідки гроші? Бензин, нафта, газ, базари, торгівля, контрабанда. Купили й перепродали. Чи є в таких майбутнє?

Ми вже дожилися до того, що одягатися вигідніше й економніше в Німеччині, комп’ютери купувати – у США, відпочивати – у Єгипті чи Туреччині.

Що ж робити? Оберемо владу з митників і заживемо як на митниці? Хоч велика Україна, але прикордонної смуги для всіх не вистачить.

Коли ж на політичній арені з’явиться лідер, який поведе народ до нових перемін?

Можливо, він ще вчора стояв на холодній київській бруківці, у той час, коли інші сиділи на м’якому кріслі в шоу Савіка Шустера чи Сергія Кисельова. І відстоював інтереси середнього класу, без якого жодне суспільство не може нормально існувати.

Інакше нині не можна. Бо влада, яка не відчуває тиску суспільства, втрачає почуття реальності.

Зрештою, справжні лідери народжуються тільки в боротьбі.

Богдана Кушнір, журналіст, Львів, спеціально для УП

Енніо Морріконе — мелодії і ритми професіонала

Зимова поезія Надії Кошіль