in

Жінку на ноги поставила громада

У селі Колінківці на Хотинщині односельчани врятували від важкої хвороби виховательку дитячого садочка Наталію Савчук. Гроші на операцію збирали не лише у селі – їх висилали заробітчани, Митрополит Кишинівський і всієї Молдови та мешканці інших регіонів України.

Радість і біда одночасно прийшли до родини вчительки-пен­сіонерки Тетяни Савчук шість років тому. Тоді її дочка Наталія народила дочку Вікторію. Однак після пологів у жінки почала прогресувати важка хвороба – їй дедалі важче ставало ходити на роботу в дитячий садочок, де вона працювала вихователькою. Дійшло до того, що не допомагали й милиці. Догляд за дитиною та хворою Наталею повністю ліг на плечі пані Тетяни. Чоловіків не було: чоловік та син Тетяни Василівни померли, а чоловік Наталії покинув немічну дружину.

«Список благодійників такий довгий, що всіх не перелічиш»

– Лікарі сказали, що поставити на ноги дочку можна, лише замінивши тазостегновий суглоб на ендопротез імпортного виробництва, – розповідає Тетяна Василівна. – Операція і протез коштували 58 тисяч гривень. Таких грошей ми не мали: у мене пенсія 700 гривень, у дочки – 900. Навіть якби продали свій старий будинок, виручили би за нього мізер. Родичів у Колінківцях теж не маємо, тому сподіватися на допомогу місцевої громади не доводилося. Однак ми помилилися: односельчани настільки пройнялися нашим горем, що зібрали всі необхідні кошти. Список благодійників такий довгий, що всіх не перелічиш! Наша вдячність їм безмежна. За їхню щедрість і доброту молитимемося Богові весь свій вік! Бо добрі справи не повинні забуватися.

Кошти збирали у школі, дитсадку, магазинах, сільській лікарні, відділенні поштового зв’язку та «Ощадбанку», відгукнулися парафіяни місцевої православної церкви, монастиря, віруючі церкви християн-баптистів, церковна громада Бочківців, підприємці.

– Спочатку розповіла про наші труднощі фермеру Катерині Романюк-Постолатій, а вона й каже: «Ви не хвилюйтеся, гроші будуть!» – продовжує Тетяна Василівна. – Ця добра жінка, її чоловік Михайло Антонович, їхні син та дочка розпочали збір коштів. Коли зібрали 10 тисяч гривень, дочка розплакалася й попросила мене повернути благодійникам гроші та подякувати: цієї суми не вистачало. Однак невдовзі коштів стало більше. Насамперед відгукнулися мешканці нашої вулиці імені Ватутіна. Семеро осіб дали по 100 доларів, одна жінка принесла 50 євро, решта – гривні. Відгукнувся і Митрополит Кишинівський і всієї Молдови Володимир, який родом із Колінківців: передав 1500 гривень. Написала я і лист із проханням допомогти на Харківщину, в профком нафтогазовидобувного управління, в якому працював інженером мій покійний син Володимир. Звідти надіслали 22 тисячі гривень. Колінківчани поважали і мого покійного чоловіка, який працював електриком, він ніколи й нікому не відмовляв. Вдячні ми і сільському голові Дмитрові Мельнику, який організував збір коштів у селі і серед депутатів.

Три роки тому зібрали 150 тисяч для хворої дитини

– Дуже боялася операції, – каже Наталія. – Перебуваючи на лікуванні в одній із чернівецьких лікарень, познайомилася там із хворими на таку саму недугу, які по три місяці там лежали. Лікарі тут високої кваліфікації, але їхні технічні можливості та методика лікування не такі, як у Буковинському центрі ортопедії та трасплантології. Тому за порадою Катерини Романюк-Постолатій, яку теж оперували там, ми й звернулися до центру. Операцію 23 червня зробив хірург Ярослав Васильчишин. Наступного дня після неї я вже ходила. А першого вересня сама відвела дочку до першого класу.

– Коли ми принесли в касу лікарні гроші й виклали їх на стіл, якраз зайшов хірург Ярослав Васильчишин, – каже Тетяна Василівна. – Катерина Трохимівна сказала йому, що ці кошти нам збирало все село. А він відповідає: «У нашій лікарні теж працюють щирі люди», – і зменшив вартість операції на 2000 гривень. Спасибі йому велике!

– У нашому селі живуть добрі та щедрі люди, – ділиться Катерина Романюк-Постолатій. – Вони завжди готові допомогти одне одному. Так сталося й у випадку з Наталією Савчук. Жінка впала у відчай. Розраджувала її як могла. Бо гроші – це добре, але добре слово теж потрібне. Наша родина хоча і не мала тоді вільних коштів, але 2000 гривень виділила на операцію.

– Це не єдиний випадок такої взаємодопомоги, – констатує Дмитро Лазар, головний лікар сільської лікарні. – Три роки тому захворів на лейкемію дворічний син нашого хірурга Юрія Пасічника. На операцію та дворічне лікування за кордоном потрібно було 150 тисяч доларів. Із цієї суми 50 тисяч доларів зібрали колінківчани та мешканці сусідніх Грозинців. А решту грошей дали наші заробітчани, які перебувають в Італії. Я пишаюся тим, що у мене такі земляки, які нікого не залишать у біді.
Василь Гринюк

Берлусконі підозрюють у зв’язках з неповнолітньою марокканкою

Італійська “клініка жахів”: лікарі заради наживи оперували здорових людей