in

Зворушлива стрічка про долю

Серед багатьох жінок-іммігранток, які працюють домогосподарками  в Італії, саме українки користуються найбільшою повагою та довірою у тутешніх родинах. Про це часто пише місцева преса, а нещодавно українські жіночі історії  стали темою  документального телефільму, котрий зняв молодий італійський режисер П’єрлуїджі Феррандіні. Він назвав свою стрічку „Жіночі долі”.    Спочатку була пісня, українська народна пісня – саме вона надихнула італійця на створення фільму.  П‘єрлуїджі Феррандіні дізнався, що у  містечку  Местре, біля Венеції, українки  організували хор народної пісні. Ці жінки працюють у родинах і  доглядають літніх італійців, кожна окремо переживає свої проблеми на чужині, але  їх об”єднує спів, який загартовує  і  допомагає розвіяти тугу за рідними.  Співати – для українок значить пам’ятати, переконаний  П’єрлуїджі Феррандіні: „Ідея фільму, передусім, терапевтична, у тому сенсі, що, навіть коли ви опинилися далеко від батьківщини, від родичів, важливо об’єднуватися і співпереживати разом  іммігрантські труднощі, разом проводити чаc, щоб пам’ятати про своє коріння”.

У фільмі подано не тільки ностальгічні розповіді українок  про  свою долю в Італії. Стрічка  розповідає і про людей, у яких живуть та працюють хатні робітниці. Картина  яскраво демонструє проблеми італійського суспільства, де літні люди  чимдалі  частіше змушені користуватися послугами іноземців. Після Японії, Італія  наразі є другою країною у світі за кількістю старого населення. „Я пригадую одну із жінок, яка через сімейні проблеми  була змушена повернутися в Україну. І щойно вона поїхала, синьйора, котру  доглядала ця українка,  померла. – розповідає режисер – Умираючи, вона не кликала власних дітей, а хотіла бачити поруч українку Олесю. Це  свідчить про сильний емоційний зв”язок між робітницею і синьйорою. Насправді, жінки- українки виконують тут  роботу незвичайну. Вони не тільки працюють в родині, але й допомагають літнім людям почуватися краще емоційно.  Отож, ці жінки дуже важливі  для італійців.”

Захоплюючись  українками, режисер Феррандіні одночасно захищає і своїх землячок. Хибно  думати, каже він, що італійські жінки не хочуть піклуватися  про своїх близьких, проблема  набагато глибша. Його думка з цього приводу: ”Нинішнє італійське суспільство  як м’ясорубка, воно  змушує жінку бути не тільки дружиною, матір’ю і домогосподаркою, а ще й працювати. Таким чином,  як би  італійська жінка не хотіла сьогодні доглядати старих батьків, вона не може цього робити, бо  не може собі такого більше  дозволити.”

Українки-героїні фільму охрестили його  Петром, а він, П’єрлуїджі,  назвав фільм „Жіночі долі”, що перегукується з назвою хору українок „Доля”.
„Усі жінки об’єднані тут єдиною долею, а їхня доля –бути в Італії, далеко від рідних. У зв’язку з цим і хор  має назву „Доля”:  жінки-землячки знайшли одна одну на чужині і разом  переживають свої радості і турботи”.

Пан Феррандіні повідомив, що стрічка  обійшлася у 10 тисяч євро, організації зйомок сприяла місцева влада,  культурні осередки   Венеції та асоціація „Україна плюс”.  Документальна стрічка „Жіночі долі” демонструвалася  у Венеції, в рамках 63-го міжнародного кінофестивалю.  А ось у жовтні картина  закривала конкурс короткометражних фільмів у місті Местре.

Наталка КУДРИК, Радіо Свобода

Блакитний диплом для іноземних доглядальників, які працюють в Італії

Відеокліп гурту Монте Крiсто на пісню Україна (ВІДЕО)