in

Люба Ступко: “Я з України ніколи не виїжджала, вона в мені”

   Львів’янка Любов Ступко за 15 років після приїзду в Італії пройшла шлях від домашньої працівниці до успішної підприємниці. За цей час вона легалізувала свій український диплом, закінчила курси «міжнародних медіаторів», працює судовим експертом-графологом та перекладачем в Трибуналі міста Веллетрі, а також перекладачем у лікарнях. У 2012 році відкрила власний бізнес в Римі.

До приїзду в Італію Любов працювала вихователем дитячого садка десять років, заочно закінчивши Тернопільський педагогічний університет, але потрапила під скорочення. Через неможливість знайти роботу та економічні труднощі приїхала на заробітки в Італію. Свої перші роки згадує як дуже складні: почала з праці нянькою в італійських сім’ях, доглядала за хворими в лікарнях. «Найскладніше було перші два роки, поки не вивчила мови. В чужій сім’ї, де інші правила, звички і норми, дуже важко: просто не знаєш, куди себе подіти. Після двох років «солдатської служби» вирішила, що пора вкладати в себе, і що треба досягати більшого. Так, як мені було близько тридцяти, йти в університет з першого курсу було трохи запізно, тому вирішила легалізувати тут свій диплом (на це пішло майже два роки і немала сума грошей) та шукати роботи для душі. Навчалась на курсах», – розповідає вона.

Люба створила сім’ю та народила донечку. Та, на жаль, сімейне щастя тривало недовго: з чоловіком розійшлася. Але, не зважаючи на розчарування та всі труднощі, які лягли на жіночі самотні плечі, вона продовжувала вірити і йшла до мети. З новим мовним сертифікатом почала працювати перекладачем в одній з інженерних компаній, записалася в суд перекладачем та графологом, почала перекладати в лікарнях під час лікування пацієнтів з України, Росії, Білорусі.

«В 2010 році випадково в інтернеті натрапила на оголошення про конкурс на кращі ідеї для відкриття підпрємницької діяльності серед безробітних італійців за 45 років та іноземців будь-якого віку. На цей час я перебувала на обліку по безробіттю в центрі зайнятості. Подала свій проект про туристичний бізнес, перевезення людей з особливими потребами та людей похилого віку. Зі 100-а проектів, які Євросоюз відібрав для фінансової підтримки, мій був 98-им. А це вже була велика перемога, бо означало, що моє життя буде кращим. Хоча вкладати довелось свої назичені гроші, а повернули їх (20 тисяч з 30-ти) аж через 3 роки, коли вже і не сподівалась, що зможу розрахуватись із боргами», – каже пані Люба.

На даний час жінка проживає у містечку Маріно поблизу Риму. Співпрацює із мерією міста та на контрактній основі займається перевезенням людей з особливими потребами і дітей з обмеженими можливостями до школи та на лікування, а у літній період організовує туристичні поїздки.

Любов Ступко переконана, що труднощі у чужій країні роблять людину сильнішою,  витривалішою, вчать наполегливо йти до мети, а не здаватися з першої поразки. «На знання потрібно дивитися як на цінний багаж,  – зазначає бізнес-леді. – Що порадити іншим? Шукати ту працю, яка подобається, яка приносить користь іншим. Я отримую велике задоволення, коли перекладаю сім’ям дітей-пацієнтів, що на лікуванні, відчуваючи, що вношу маленьку часточку в їх одужання».

Любов каже, що вона ніколи не мала відчуття, що вже так багато часу минуло, відколи довелось залишити Україну. «Мені інколи здається, що я живу в Україні, тільки моя хата знаходиться десь на околиці. Дивлюсь щодня українські новини, навіть більше переймаюся ними, ніж деякі родичі в Україні. Активно підтримую українську діаспору: святкуємо всі українські свята, мітингуємо проти російської агресії, допомагаємо українській армії грошима, продуктами, речами, медикаментами. Дитина моя ходить до української школи, знає гімн, молиться українською. Ні, я не покинула України, вона в мені».

Христина ЗАНИК

Мітинг українців у Римі проти російської військової агресії

Le notizie sulla guerra in Ucraina del 28 luglio