in

Режисер Донателла Багліво відвідала Львів

Чому в наш час майже немає великих митців, режисерів, музикантів, письменників, поетів?

– Я часто себе запитую, чому в наш час майже немає великих митців, режисерів, музикантів, письменників, поетів? Коли ми ведемо мову про геніальних режисерів, наприклад, то завжди говоримо про людей з минулого, про їх кіно, що вже стало історією, а це сумно.

Режисер Донателла Багліво є постійним членом ради експертів, що відбирають фільми для Венеціанського кінофестивалю і почесним гостем міжнародного кінофестивалю у Римі. Італійський режисер приїжджає до Львова на запрошення знаного мецената, депутата Львівської міської ради, доктора Романа Грицевича. Подаємо інтерв’ю Zaxid.net з Донателлою Багліво на тему сучасного мистецтва, кіно Андрія Тарковського та Олександра Довженка.

– Вважаєте, що кіно –  правильний вибір Вашого життя?

– Ще дитиною хотіла працювати в музичному магазині, щоб мати можливість завжди слухати музику. Коли мені виповнилося вісім років, назбирала трохи дрібних грошей, щоб купити першу платівку з класичними творами – «Травіата», «Аїда», «Бал-Маскарад» великого Джузеппе Верді. Згодом мріяла працювати в квітковому магазині, щоб мати змогу насолоджуватися красою квітів. Вже в підлітковому віці моїм уподобанням стала професія адвоката-криміналіста, бо дуже любила детективів (сміється). Потім, одного дня,  пішла віднести якісь речі моєму дядькові, що працював на римській кіностудії «Чінечітта» (іт. Cinecittà), і там побачила чоловіка, що працював за пультом звукозапису для кінофільму. Те що він робив і як робив, так захопило мене, що я сказала дядькові: ” Кіно стане моєю професією!”. Думаю, це був правильний життєвий вибір. Незважаючи на ті всі проблеми, які присутні в кіноіндустрії, я задоволена своєю професією і тим, що зробила.

– Що Ви думаєте про сучасне італійське авторське кіно?

– У наш час займатися авторським кіно, без сумніву важко, можливо в часи Росселліні, Феллі́ні, Антоніоні  було дещо легше, кіно ще формувалося, воно не було таким комерційним. Зараз кіно роблять не через пристрасть до мистецтва, а насамперед заради грошей, прибутку, і така ситуація приносить лише культурну бідність та духовну пустку. Я часто себе запитую, чому в наш час майже немає великих  митців, режисерів, музикантів, письменників, поетів? Коли ми ведемо мову про  геніальних  режисерів, наприклад, то завжди говоримо про людей з минулого, про їх кіно, що вже стало історією, а це сумно.

– Якщо б Ви мали вибирати в мистецтві, зокрема у кіно, між правдивістю та красою, чому б надали перевагу?

– У творі мистецтва, я звичайно зажди надам перевагу красі, хоча, якщо б мала працювати над якоюсь історичною тематикою, хотіла б правди, якою б вона не була. Роблячи історичний фільм ти, несеш велику відповідальність, відтворюючи сучасникам характер людини з минулого,  про яке далеко не всі знають і пам’ятають. Наприклад, про українського режисера Олександра Довженка, я б зняла фільм з історичною правдивістю, підкреслюючи його геній як митця, мислителя, патріота, людини, що випереджала свій час і стала жертвою системи. Я б хотіла, щоб про нього пам’ятали  не лише в Україні, але й в усьому світі, бо його мистецтво є здобутком світового кіно.

– Сьогодні, в час тотального засилля комерційних фільмів, що означає бути режисером авторського кіно?

– Зараз бути режисером авторського кіно означає просто виживати. Незважаючи на це, до мене постійно приходять журналісти, студенти зі всього світу, щоб  взяти інтерв’ю чи працювати над науковою працею про Андрія Тарковського, наприклад, але щось ніхто не спішить досліджувати життя і творчість режисерів суто комерційного кіно. Це є якраз та сатисфакція, яку з часом отримує режисер авторських фільмів. Я наприклад, багато років мрію зняти фільм про Олександра Довженка, але щось не надто прагну зробити кіно про якогось режисера комерційних кінопроектів. Чому? Відповідь проста – не цікаво!

На мою думку, глядач має дивитися, як комерційне, так і авторське кіно, щоб постійно порівнювати та розуміти різницю. Компромісний варіант – коли режисер знімає комерційне кіно, щоб зароблені кошти інвестувати в авторське. Але, як показує практика, якраз творці авторського кіно переважно й залишаються в історії. Неправда, що сучасний глядач хоче дивитися лише комерційні фільми. Сучасного глядача цікавить насамперед якісне кіно, добре зрозуміле, естетично завершене, фахово змонтоване.

– На Вашу думку, митець має висловлювати свою політичну та соціальну позиції чи навпаки, бути далеким від політики?

– Колись митець був далеким від політики. Сьогодні – ні, якщо не знайдеш спільної мови з політиками, не зможеш реалізувати свої творчі проекти. Проте, працюючи над політичною темою маєш бути завжди чесним, не тенденційним, глядач  має бути вільним від нав’язування тих чи інших ідей, гасел. Не потрібно проштовхувати власну політичну позицію. Цю помилку роблять багато митців, режисерів, телевізійників, журналістів (сміється) .Не думаю, що митець має бути далеким від політики. Навпаки, через мистецтво і красу,  через кіноплівку він може донести людям те, на що нездатні  жодні політичні дискусії.

– Ви пам’ятаєте Вашу першу зустріч з Андрієм Тарковським? Як це сталося?

– Моя перша зустріч з Андрієм Тарковським відбулася в саду, що прилягає до кінозалу RAI (іт. Radiotelevisione Italiana).  Я була запрошена переглянути один фільм. Це якраз був типовий комерційний фільм, який мені взагалі не сподобався. Я вийшла з залу і пішла в сад, щоб зачекати свого колегу, який залишився додивлятися фільм. В саду був хлопець, худий такий, що нервово ходив туди-сюди, він був одягнений в штани зеленого мілітарного стилю та в курточку. Він дивився на мене, намотуючи круги, і мені було якось ніяково від такої ситуації, тому вдавала, що щось пишу. Закінчився фільм, вийшов мій колега та й каже: «А зараз познайомлю тебе з моїм другом». Другом виявився якраз цей хлопець. Він тоді майже не розмовляв італійською, а з його акценту я зрозуміла, що це росіянин. Так почалася наша довголітня дружба з Андрієм Тарковським.

– Які сцени з «Ностальгії»  Андрія Тарковського Вам є особливо пам’ятні?

– Всі сцени з «Ностальгії» є в моїй пам’яті. Не можу сказати, що якісь мені є більш пам’ятними. У фільмі відчувається драма життя самого Андрія, що змушений був жити далеко від своєї батьківщини. Кожен кадр, кожна річ віддзеркалювали стан його душі. Весь фільм – це суцільна поезія.

– Чи розповідав Вам Андрій Тарковський про своє українське коріння?

– Думаю, Вам буде цікаво те, що Андрій дуже часто розповідав мені про своє українське коріння по лінії батька. Ми планували колись здійснити разом навіть подорож автомобілем з Риму до Москви через край його предків – Україну. Ідея була така – зняти фільм,  роблячи кінозйомки під час подорожі та  розповідаючи про відомих письменників цього краю, серед яких мав бути його батько поет Арсеній Тарковський. ( Арсеній Тарковський – поет і перекладач зі східних мов, уродженець Єлисаветграда (тепер Кіровоград), походив з старої українсько-польської шляхетської родини Тарковських, що переїхала  на Південь України з Волині,  – авт.)

– Що розповідав Вам Андрій Тарковський про свого улюбленого режисера Олександра Довженка?

– Про Олександра Довженка Андрій говорив, що його фільми, зокрема «Земля», визначили майбутнє світового кіно, тому завжди залишаться актуальними. Проте він боявся, що з часом про Довженка почнуть забувати. Андрій часто казав мені: «Що ж залишиться молодому поколінню? Вони мають знати фільми Довженка! Ніхто, крім Довженка, не зміг відтворити такої краси в чорно-білому кадрі». У цей час, я мала свою студію неподалік RAI. Одного разу ми вийшли з’їсти паніно в бар, а Андрій дуже любив прогулюватися парком неподалік моєї студії. Посередині цього парку були руїни старої вілли, які, до речі, залишилися до сьогодні. Ми зайшли на руїни садиби і знову, вкотре, почали розмову про Довженка та мистецтво. Андрій запропонував: «Тут, на цьому місці було б  добре зробити школу кіно, де б можна було показувати вашим студентам авторські фільми моєї батьківщини». В його голосі відчутним був прихований гнів, Андрій всією душею зневажав політику Радянського Союзу. Він додав запитанням: «Як так, що ви не можете пізнавати наше мистецтво, читати наших поетів, пізнавати нашу культуру?». Ми часто прогулювалися цією віллою, мріючи все-таки, що колись відкриємо тут власну кіношколу.

– Ви вперше їдете до Львова. Чому саме наше місто?

– Їду до Львова вперше, також вперше  у Вашому місті будуть представлені мої фільми. Я їду  на запрошення та за сприянням доктора Романа Грицевича. В організації проекту «Італійське авторське кіно у Львові» бере участь також Львівська національна академія мистецтв, де маю друзів, і де планую провести зустріч з викладачами та студентами.


Довідка

21-22 cічня «Італійське авторське кіно у Львові» в Будинку Вчених, що на вулиці  Листопадового Чину, 6. презентуватиме кінодоробок відомого італійського режисера Донателли Багліво та її кіностудії СІАК2000, що є багатолітнім партнером Італійської телерадіокомпанії Rai. Програма на якій буде присутня сама режисер, поєднуватиме документальне та художнє кіно.  Всі обрані для показу фільми були учасниками та лауреатами італійських і міжнародних кінофестивалів, серед яких Канський. Донателла Багліво, свого часу працювала з такими метрами італійського кіно, як Федеріко Фелліні, Марчелло Мастроянні та Бернардо Бертолуччі, була багатолітньою соратницею Андрія Тарковського та брала участь в створенні його знаменитого фільму «Ностальгія».

Данило Тканко, Назар Шимоне-Давида, Zaxid.net

 

За декретом флуссі 2011 на одну робочу квоту претендують 9 українців

Встановлено мінімальну зарплату домашніх працівників та доглядальниць 2011